СМЕРТЬ ЛИПИ

Чомусь  згадалася  весна
І  та  старезна  липа,
Що  в  нас  на  Гирвиці  росла,
Сільських    дітей  потіха.

Бувало  тільки  зацвіте,
Співає  рій  бджолиний,
Й  моє  дитинство  золоте,
До  тої  липи  лине...

Корови  скубають  траву,
Дзюрчить  вода  в  поточку,
Пасемо  скот,  самі  в  раю,
Розсілись  в  холодочку.

Шепоче  липа  нам  казки,
Як  йшли  стрільці  в    походи,
Ми  виростем  й  будем  такі,
Доборимось  свободи.  

Старіла  липа,  й  ми  росли,
Губилося  дитинство,
Та  все  ж  до  липи  завжди  йшли,
Збиралось  товариство.

Підкралась  до  села  біда,
Драконом  стоголовим,
Та  друга  світова  війна,
Призивом  примусовим.

Заплакало  ціле  село,
Йшла  молодь  у  дорогу-
Червона  армія,  УПА,
Дивізія  в  підмогу.
 
І  хлопці  йшли.  Не  пир  чекав.
У  серці  Україна.
Здобути  волю!  Добре  знав,
Що  може  там  й  загине.

Періщив  дощ,  котився  грім,
Пішли  прощати  липу,
Вона  лежала  на  землі
І  плакала      без  хлипу.  

Ударив  грім,  вона  лягла,
І  навіть  не  пручалась,
Життя  для  неї  вже  не  гра,
Із  нами  попращалась!    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570651
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.03.2015
автор: горлиця