СЕРЕДИНА БЕРЕЗНЯ
Середина березня, день сховався в хмари.
Сіє дощ, болото по стежках лежить.
За вікном береза про щось ніжне марить,
Ловить пісню вітру в струнах верховіть.
Почали з коріння нуртувати соки,
Наповняють снагою до життя бруньки.
В моїм серці зраненім теж немає спокою,
Бо весна почалася щастям нестійким.
Я тебе, лебідонько, виглядаю зболено:
Чи летиш під хмарами до гнізда свого?
Чи десь в місці іншому опустилась, зморена,
І не чуєш серденьком поклику мого.
Під тужливу музику віхоли студеної
Я про твої очі марив у ночах
Ти в душі стривоженій, лагідністю, щемною,
Будиш пісню ніжності на моїх вустах.
Наші скупі зустрічі, до подробиць, згадую…
Їх стає все менше… І чи є запас?
Невже лиш минуле нас обох пов’язує?
Чи весняні гімни більше не для нас?
Прилетіли лебеді до річок із вирію,
По – над очеретами пісня голосна.
В березневім подиху знов тебе я вимрію,
І до нас повернеться сонячна весна.
Середина березня… сіє дощ настирливий,
Низько ходять хмари в сірій вишині.
Виглядаю сонечко, яким серце вигрію,
Це ти, моя радосте, дорога мені!
14.03.2015 9:41:06
Це не вірш - це ніжна пісня,..я навіть наспівувала!..Чудесно! 
