Уже не ті, твої уста.
Уже не ті, як дикий мед.
Що, має привкус дивних трав.
І сон трави і розмарину,
Нічних фіалок та жасмину.
Уже не ті, твої уста.
Вже поцілунки не солодкі.
Відчутно привкус полину,
Що вбрав у себе гіркоту.
Уже не ті, твої уста.
Чому не відчуваю я,
Того, що відчував в душі.
Коли у перше цілував,
Твої уста, мов у вісні.
Уже не ті, твої уста.
Що, дарували мені вічність.
Уже не ті, твої уста.
Що, шепотіли мені ніжність.
Стрімка вода з джерела б'є,
Несе с собою в життя радість.
Скажи?, Чому уста твої,
Я відчуваю лиш у сні.
Уже не ті, твої уста.
Неспокій роздирає душу,
Чому забути тебе мушу,
Тому що ти, одна така?
Без тебе мені, сумно дуже.
Хто дарував тобі скажи,
Красу таку, такі уста.
Що шепотіли мені ніжно,
Коханий мій, мое життя.
Уже не ті, твої уста....
