Важкий був день… Ще треба...
Блін!
На склі троянда!... Знову він!...
Беру… Вдихаю аромат…
І озираюсь крадькома…
Та ні, його давно нема…
Ок, трояндо… Сядеш тут.
Поставлю вдома в якийсь кут…
Ні, краще ззаду сядеш… Геть!...
Я усміхаюся… Ледь-ледь.
Дожились… З квіткою сварюсь!...
Ну, це ж його троянда… Плюс,
Я ще на нього трішки зла…
Ну може й ні… Але була!
Який же він!… Пустила в дім.
(А що робити було з ним?)
Проник в життя, проник в сім’ю…
І на балкон!... Я його вб’ю!
Ну як ну вб’ю, то хоч… Вкушу!
Не слухатиму ці «прошу»,
«Будь-ласка», «вибач» і «пробач»…
Вкушу і все! Терпи! Не плач!...
Ач, надокучливий який!
«Я не сталевий!... Я живий!...»
А я, виходить, кам’яна ?!
Двоє дітей, а я одна!
Йому ж дурниці в голові!
Йому б кіно десь на траві,
Або по лісі на коні…
Або горшки ліпити… Ні?
Йому б балкон!... Хай йому біс!
Навіщо він туди заліз?!
… Втискаю газ. Матіс ричить…
Троянді соромно. Мовчить…
Я усміхаюсь в дзеркала…
Та ні, на нього я не зла…
А може все це не дарма?...
А може я… така сама?… )
1.09.15 р. Corvin
