На хвилях життя в закоркованій фляжці
Мій лист заримований плине туди,
Де мирно пасуться три коні гривасті
На лузі зеленім побіля води.
А перший той коник з ясними очима
Щипає травичку дитячих років,
Сіяє веселка над ним невгасима,
Мов янгола німб на святій хоругві.
А другий на путь позирає квітчасту,
Де юнка іде вся у щирім зелі,
І сипле з ласкавих долонь тепле щастя
Святої любові для всіх на землі.
А третій до саду йде випасом тихим,
Де зріє душа півстолітніх дерев,
Й супроти вітрів та усякого лиха
Зі скісного сонця наснагу бере.
Як пляшка досягне свого побережжя,
Впряже коней в сани панянка бліда,
І кануть рядки у сніжисте безмежжя,
І зникне в хурделиці слів череда…
Гарно,пане, дуже гарно!
