Майдан. Повіяв тихий вітер,
Затихла буря і тишина німа...
Лежить юнак і грудь його пробита,
Там плаче мати- Мого сина вже нема.
Нема й не буде, бо така вже доля,
Воля Господня- обірване життя:
Там плаче мати- Тобі б лиш жити...
Та вража куля не дала.
Ти вірив в те, що буде краща доля,
Що буде воля та нове життя...
Сьогодні плачу- плаче вся Вкраїна
І у гаю не чути солов'я.
Зійдуться друзі, уся родина,
Кохана дівчина біля села...
Там плаче мати- чорна хустина,
Бо її сина вже нема.
Виберуть яму глибоку, холодну,
Молоде тіло засипле земля:
Не буду бачить те ясне сонце,
Ні чути голос твій, мамо, моя.
Пробач мені, мамо, за ту чорну хустину,
Пробач мені, люба, за оту сивину,
Кохана, дівчино, я любив Україну-
В світі кохав я тебе лиш одну.
Значить не доля разом нам бути,
Дітей ростити в щасті й добрі,
Ти будеш жити... я Богу служити,
Там, де є правда та вічне життя.
Друзі мої! Я служив Україні!
Та за народ свій життя я віддав,
Тепер я буду Богу служити,
Видно для цього мене він забрав.
На могилі моїй посадіть ту червону калину,
Хай навесні білий цвіт зацвіте,
Я ж буду слухать той спів солов'їний...
Ви не забудьте мене...
Слава Україні!
