За плечима без ліку подоланих тяжких шляхів.
Сотні стертих чобіт і замучені до смерті коні.
Що хотів, що був здатнен, що мусив - усе вже зробив.
Не спинявся на жодній, хай навіть найтяжчій препоні.
За плечима весь світ - сотні посмішок, знахідок, втрат.
Тисячі вже прожитих і зовсім забутих історій.
Скільки всього пройшло: перемог і поразок, і зрад...
Скільки раз помирали, міняючи світові долю...
За плечима віки, а попереду вічностей п'ять.
Та нажаль вже не тут. Тут усе, що потрібно - прожито.
Цей світ далі, без нас, буде птахом до неба злітать,
Відливати блакиттю в дрібненьких волошках у житі.
Нам лишився останній - прощальний вже крок за межу,
За поріг тих дверей, що для нас тільки будуть відкриті.
І потрібно лиш трохи - присутність в серцях куражу,
Чиста совість, усмішка й непсований потяг до світла.
За дверима, десь там, сивина не торкнеться вже скронь,
Буде морок густий, будуть хащі рясні, невідоме.
Треба все це розсіять теплом свого серця й долонь...
Все це буде, та тільки... Чи вдасться вернутись додому?...
