Життя мов дивна квітка,
що виросла з землі.
І сильна і тендітна
цвіте і в наші дні.
Хто мудрістю своєю
їй серце,душу дав?
Безвидну землю і самотню
праматір"ю назвав.
І одягнув в зелені шати,
і двері моря відчинив.
Хустки туману біло-сині
в ярах,долинах постелив.
Намисто різнобарвне
червоне,срібне,жовте
з квіток і трав шовкових
Ти їй подарував.
Намет з зірок розкинув
і місяць в видноколі.
А ранком промінь сонця
її поцілував.
І заховав від болю
падіння глиб небесних
і променів пекучих.
Мереживом накрив
бруштина голубого.
Від холоду світів чужих
її Ти захистив.
Життя мов дивну квітку,
зерно,що проростає,Ти насадив
й водою поливав.
Земля Твоя розквітла,
одягнена в суцвіття.
Прекрасна та самотня-
її Ти залишив.
Зеленими очима у синє-синє небо
все дивиться з надією на те,
що вернешся до неї
і мудрістю Своєю
зупиниш смерть,що косить все живе.
Не буде більше горя.
І сліз уже не буде.
Життя як вічна цінність,
що Ти подарував.
І дивовижну квітку зірвать
ніхто не зможе,
бо недарма ж Ти землю
праматір"ю назвав.
