Побузький степ в обіймах прохолоди
Стрічає надвечірній, зрілий час...
Стоїть «модернізований» Володя,
Хоч виправка – старого Ілліча.
Та барвами інакшими заграла
Скульптура, як шедевр із-під пера:
Ген, синь піджачна в бронзовій заграві
І золото штанів, мов пектораль!
Творець натхненно світ переосмислив ,
І камінь актуальним знову став.
Ілліч, німий, вдається в простір мисом,
Та ним речуть Тарасові вуста.
Не в новину вже падати вождеві,
Та час усіх розвіє у пісок!..
І гріш ціна тій маревній ідеї –
Потрапити в музей мадам Тюссо.
Тому у бруд лицем не вдарив маляр –
В наявності новий менталітет:
Ілліч на п’єдесталі мир тримає,
Що досі плавав, як минтай в лате...
Фарбовані Володині рамена,
Що ворог розгорнув супроти нас,
Під спільний, неподільний звів знаменник.
Розвінчаних богів спростує час.
На піку парадоксу височіє,
Вже не людей лякаючи – ворон,
Не ідол, не провидець, не месія,
А незбагненний ще оксиморон.
Зламавши політичну парадигму,
Вказавши шлях, яким нам слід іти,
Рука митця ідею породила
І вбила черговий стереотип.
Побачила картинку, грішним ділом подумала - ну от, ще один хоче попіаритися на кістках, яким навіть зотліти не дають. А Ви - таки молодець! Але Ви помітили, що таке трактування пам'ятника - водночас застереження? Не довіряй сліпо ні вождю, ні ідеям - бо є, на жаль, прецеденти в історії дуже прикрих помилок
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за вичерпний аналіз вірша! Цікава думка читачів)думаю, в кого є власний розум, власна голова і думка, не нав"язана кимось, - той не поведеться на афери)
чекаю вас у гості ще))
