Ніколи-ніколи раніше вона не знала, яка з себе смерть. А сьогодні її друг, дід Іван з квартири, що навпроти не відкрив на її стукіт дверей, як завжди. Замість нього двері прочинила невідома тітка. А потім бабця сказала, що дідусь помер.
Вона спочатку навіть нічого не відчула. Просто здивувалась. Колись вони у дворі розмовляли в компанії про смерть. Про те, що тих, хто помер закопують в землю. А один хлопчик найстарший, йому вже років з вісім, сказав, що мертвих не можна називати вже людьми, що в землі всі стають просто тілами.
Коли лягала спати, сльози самі собою вирвались потоками. У кімнату зайшла бабця. Обійняла. Поцілувала.
- Бабцю, як можна? Як можна діда Івана... і в землю.
- Послухай мене. Колись жила дівчинка, схожа на Тебе. І віку такого ж. Ще й семи не виповнилось. Була у неї подружка - дрібненька пташка, яка часто прилітала на підвіконня. Коли барилась, то дівчинка сумувала. Хрумкітливі шматочки випічки, свіжі крихти, ягідки,- щось смачненьке завжди чекало на пташку коло вікна. У них навіть було щось схоже на спільну мову. І дівчинці здавалось, що вона розуміє історії про бачене пташкою в мандрах.
Одного разу пташка прилетіла, але була така понівечена, що тепла в її тілі залишилось мало. Дівчинка взяла маленьке тільце в долоні й як могла ділилась своїм теплом. Аж поки пташка зовсім закам"яніла. Але мала не хотіла миритися, не хотіла відпустити... Вона не розмикала долоньок, намагаючись відігріти, повернути. Не спала, не їла, не виходила з кімнати... Ніхто не міг переконати її дати спокій пташці. Аж ось зморив малу сон.
І снилось їй, що з серця пташки виросла квітка. І така ж гарна. Така світла. Милується дівчинка, очей не може відвести і наче й розмовляє з квіткою, як з пташкою. Коли прокинулась, то пішла у сад. Зробила ямку серед коріння старої розлогої груші й поховала пташку там. Вже потім прийшли дощі... Дівчинка вкотре навідала подругу в саду. А там, серед коріння груші, виросла квітка, точнісінько така, як їй наснилась...
Бабця тихенько вкрила плечі внучки одіялом, вимкнула лямпу, зачинила двері до кімнати, де спала дівчинка, якій снився дід Іван, пташка і квітка серед коріння старої груші в саду...
Та, навалилось столько дел, что и писал очень редко, не говоря уже о выступать или публиковаться. И по работе, и для себя материалу набрал, не разгрести. Там нужно очень долго и тщательно всё разбирать. А как посвободнее стал - сюда. Тут, я вижу, тоже раздрай по политике, как и в киевской тусовке. Кто за, кто против - перья летят.
