Спізнілий день показує
Репризу,
Втішаючи кімнатні
Кольори:
Осіннє сонце ходить
По карнизу
Й підморгує лукаво
Ізгори
Його ловити –
Забавка даремна
Воно з долоні хутко
Утече -
Яка зухвалість! –
Ось не надто чемно
З долоні перебігло
На плече
А згодом зовсім зникло
Із кімнати,
Майнуло в простір
Через скло вікна…
Душа ж ще довго
Буде розбирати
Оту репризу
Світлого зерна