|
Її винесло на берег праворуч від мене і ліворуч від пірсу. Щодня море підштовхувало її на метр-два у наш бік. Та ось, вже кілька днів, як вона зупинилася на одному місці і застигла в нерухомості. Велика дерев»яна колода чорного кольору. Відполірована і натерта морем до дивного теплого блиску, настільки природнього, що так і хотілося торкнутися. Вона одразу ж привабила увагу дітей і тих просто таки магнітом тягнуло туди бавитися. Я ж сідала коло неї, щоб писати вірші. Сиділося тут особливо зручно, захищено якось і хвилі з особливою приємністю лоскотали п»яти, ненав»язливо виказуючи свою присутність...
Позавчора я лежала на звичному місці і чудувалася заходом Сонця, коли раптом помітила велетенську чорну кішку. Шерсть її виблискувала у останніх променях, коли вона потягнулася, зверхньо глянула на мене і теж вляглася, щоб звести свої очі на захід. Я принишкла. Озирнулася навсебіч – ні душі. Думаю – примарилося, мабуть. НА Сонці перебула, от і ввижається усіляке. Я щосили трусонула головою, але кішка не зникла. Лежала, як і лежала до того. Ще йф, здається, муркотіла від задоволення. Вона була непомірно велика! Мислю, щонавряд чи я б обхопила її голову обидвома руками. Мені було лячно, цікаво і якось просто водночас. Тож я розслабилася (ітак нікого немає поруч, щоб викрити моє пляжне божевілля) і спокійно провела Сонце до спочинку. Почала збиратися додому, демонстративно не зважаючи на чорну кішку. Та ж, почала голосно пирхати у вуса від вечірнього бризу, а потім, неначе кошеня почала бавитися з білими баранцями на хвилях, підстрибуючи і тішучись своєю грою. У мене навіть закралася думка, що кішка хоче показати себе випадковому глядачеві у всій своїй красі. Я повільно почала іти у бік місяця, що вийшов з-за обрію, прямуючи додому. Не витримала – озирнулася. Кішка зробила останній приголомшливий пірует і цілком пірнула у пісок, з головою. Та , за мить, вистромила свою морду і поДИВИлась, ніби зі сміхом, на мене глибокими бурштиновими з зеленими іскрами очима, в яких відбивалося два повні місяці. Я поглинула в її погляд, наче у вир і за лічені секунди , здається, потрапила в центр Всесвіту. Наче у зірковому вирі мене понесло у дивному танці, де злилися Яв і навське царство. Мене всмоктало вглиб глибин і тут же піднесло на вершину висі. Я побачила Суть... За хвилину я вже стояла босими ногами на піску і дивилася у бурштинові очі. Мені видалося, що ми з Нею порозумілися і вона неабияк вдоволена з того. Кивком подякувала. Ми майже одночасно обернулися одна від одної. Цілу ніч мені снилася дивна кішка...
З самого ранку, підходячи до моря, я аж спинилася від несподіванки, бо на березі з піску стриміла гігантська голова, повернута на захід і ледь-ледь стригла вітер вухами. Я присіла і, вказуючи рукою, покликала дітей : «Дивіться! Кішка!!!» «Та яка ж це кішка, мам?! Це ж просто колода! Чорна колода!!!»,- і, втішеніщо розкусили мій намір охитрити їх, сміючись подалися купатися. Я ж вельми здивовано підійшла до дивної чорної колоди і поклала руку на теплу лискучу поверхню між «вухами»...
Кішка замуркотіла...
ID:
344599
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 17.06.2012 20:07:13
© дата внесення змiн: 17.06.2012 20:07:13
автор: LaLoba
Вкажіть причину вашої скарги
|
