Яблука гукають гуляти,
Дзвінко сміються джмелі,
Білі квіти звабні, пихаті
На паркан начепили брилі…
Світло ти не вмикай…
Чалапай на помацки у коридорі.
Обриси нечіткі.
Вгадуй дорогу поволі…
Стогне одвірок, ніяково притискаючись до дверей…
Філігранно сплітаються струмені й тіні,
Ніби коханого руки любовно охоплюють стан свічі.
( стогне відроджений Промітей)
Кудлаті розгублені звірі
В небі блукають вдень
І в ночі.
Журяться,
на згадку про себе,
Викрешують краденим серпом заповітні слова
На стовбурах березових,
На ліхтарях:" Тут були білі медведі!"
Пурхають з теплих обіймів
Смугасті малі папірці,
Пальцями довгими ночі
Подеруть на цитати вірші.
Особливо ті, потаємні рядочки, там де ти,
Там де ти…
Повертаючись з мороку, з хуги
Заспіває лукавий кіт
Тулячи холодний писок до вуха
Пісню зимову,
Морозний хіт.
Підперезані димом містичним
Багатозначно пихкають люльками казкарі…
А за вікном яблука кличуть,
Сміються пузаті джмелі
І показують сірі спини
Величні сині кити…
...ти невмикаєш світла?
ходи но сюди, ходи!
29.01.2012р.
Я тепер,мов "лукавий кіт",
о, залюбки, на хмаринку зараз видерусь на хвилинку... 
