Розлука - біль.
Вже не колише вітер
гілками душ
в народженні чогось
такого, щоб в сплетінні
рим і літер
сховати нам
хотілось і моглось...
Чому це так?
Чому про це не знаю?...
Були ми вдвох,
де ще ніхто не був –
в садах Кохання
сонячного раю,
а світ людей
надовго нас забув!...
Віршів тобі
сріблясті листопади
я сипав на коліна
знов і знов!
У янголів питали
ми поради –
як зберегти
шалену цю Любов?!
Вони мовчали.
Ну а ми, мов діти,
що граючись, бездумно,
без пуття,
багаття захотіли
розпалити
своїм коханням –
Вогнище Життя.
Згоріло все!..
А янголи – у вирій.
У інший рай –
без наших сновидінь.
Там нас нема удвох
в розмові щирій!..
Віршів лише забутих
сива тінь...
спасибки!
спасибі...
