Я не покинула тебе,
Моя Вкраїнонько-калино.
У світі іншої нема,
Ти рідна, мила і єдина.
Я не покинула тебе,
Моя чарівна Коломиє.
Вечірню пісню солов'я,
Дзвінкого Прута бистрі хвилі.
Я не покинула тебе,
Моя рідненька, мила мати.
Щоразу в дивних ніжних снах
Біжу дитиною до хати.
Я не покинула всіх вас,
Свою поєзію дарую.
Бентежить душу лиш одне:
Чи хтось мене та й не осудить?..
Дуже ніжно і щемно.
На чужій землі туга за Батьківщиною особливо ятрить душу...
Останній рядок можливо є смисл поміняти, бо звучить він як-то дисонансом...
Я не покинула всіх вас,
Свою поєзію дарую.
Бентежить душу лиш одне -
КОЛИ Ж ПІСНІ ВАШІ ПОЧУЮ?...
Натхнення -
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вірш "Я не покинула тебе" це - вірш-сповідь. Одна людина сприймала болісно, як звертання до України-калини, а інша осуджувала. Тому я закінчення написала із звертанням до читача. Я сприймаю людей одинаково, не сортую на різні категорії. На те ми поети. Правду ж не всі люблять? Але, все ж таки треба мати свій характер, бо на тому і людина формується в особу. Дякую, що зрозуміли мене і підтримали. Більш дослівно я написала відповідь до деяких моїх віршів у коментарях "Не рубай калину". Дякую