Сіма вирішила створити квіти для Лямби, Ляпки й Лякси. Лямба, Ляпка й Лякса були в захваті, вони обожнювали Сіму й Сімині квіти. Якщо ж Сіма зробить кожній по особливій квіточці — а-ля Лямба, а-ля Ляпка й а-ля Лякса, то таких віночків, як у них не матиме жодна ельфочка в світі.
Лямба, Ляпка й Лякса не тільки розплітали павутиннячко й заплітали косички, вони ще й сплітали собі чудові віночки. А якщо віночки сплітати з власних квіточок — це буде повним щастям. Що й необхідно було довести. Тому Лямба, Ляпка та Лякса легко погодились, що єдине, що здатне замінити щастя — це квіти. Кожна з ельфочок віддавала перевагу своїм квітам. Скажімо, Лямба, уподобала вплітати до віночку конюшину. Ляпка полюбляла ромашку, а Лякса бігала до Рембіка. Рембік давав їй яку-небудь річкову квітку, і вона вплітала її до свого віночку.
Лямба, Ляпка й Лякса тоді тиждень не відходили від Сіми, точно як Синюшник і канючили: «Зробиш нам по власній квіточці? Коли ти нам зробиш по власній квіточці?» Поки Сіма їх не вгамувала — зробила. І віночки з власних квіточок, справді, вийшли неперевершеними. Лямба спробувала вплітати у віночок розплетене павутиннячко, але виходило неакуратно. Звичайне павутиння було тоненьке й невиразне. Проте серед павутинок зустрічалися різнобарвні нитки шовкового павука: сині, жовті, помаранчеві. Та шовковий павук зустрічається надзвичайно рідко. На Поперечці був лише один шовковий павук. І нитки-павутинки шовкового павука де попало не валялися. Той шовковий павук з Поперечки вмів ховатися. У всякому разі, Лямба, Ляпка й Лякса не відали, де він ховається, й ніхто їм не розповідав.
Отож Лямба, Ляпка та Лякса теж любили квіти, й тому погодились, що саме квіти допоможуть ельфам не занепасти духом.
Фантос знизав плечима. Щодо квітів, то у Фантоса викликав цікавість лише квітковий одеколон. Фантос душився квітковим одеколоном так густо, що навіть пацюки розбігалися з підвалів, куди він спускався пошукати іржі на приманку. Фантос облазив усі підвали на Поперечці, збираючи іржу з труб. Тому труби в підвалах на Поперечці були майже всі як новенькі.
Справа в тому, що іржавичку обожнювали оксі, на яких полював Фантос. Фантос розкладав іржавичку-приманку, дожидався, коли на неї клюне оксі. Тоді Фантос відловлював оксі, й віджимав із оксі хруп’ятинку. Потому Фантос відпускав оксі до наступного разу, а хруп’ятинку жував дванадцять годин. Після цього Фантос намазувався пережованою хруп’ятинкою оксі, і ставав невидимим. Грав у хованки. А ставши невидимим, Фантос міг вештатися де заманеться. Його ніхто не бачив. Це Фантоса вельми тішило. Єдиною незручністю було те, що в невидимості Фантоса частенько попадалися дірки, там де Фантос намащувався погано пережованою хруп’ятинкою. Тоді присутні, не помічаючи Фантоса, могли споглядати окремо його руку чи ногу, а іноді око. І це їх неабияк жахало. А Фантоса засмучувало.
Повертаючись до квітів, скажемо прямо: Фантос любив гамаки-тренажери. Це коли лежиш і качаєшся. Трапилася йому хоча б раз у житті квітка з такою назвою — „тренажер-гамак”, Фантос усім серцем полюбив би таку квітку. Та на жаль... Тс... Не почула б Сіма.
Тож до квітів Фантос ставився байдуже. Просто жодній квітці не віддавав преваги. За винятком, як ми вже казали, квіткових одеколонів. Вони добре пахнули. Від запахів квіткових одеколонів, вживаних Фантосом, у декотрих починалася фіззарядка. Нанюхаються густих пахощів Фантосового одеколону й починається: сіли — встали, сіли — встали.
Тому то Фантосові ідея Сольвейг не здалася визначною. У фізичні вправи Фантос вірив більше.
А самій Сольвейг квіти дійсно допомагали бути майже щасливою. Особливо — нічні квіти. До речі, може вам відома якась квітка, що розквітає вночі? Якщо ви знаєте про такі квіти, то розкажіть про це Сольвейг. Не треба нікуди писати. Просто розкажіть мовчки або вголос. Саме цієї миті, коли Сольвейг важко. Сольвейг обов'язково вас почує. Сольвейг чує, коли ви просите її розшукати загублену річ. І Сольвейг допомагає вам. «Сольвейг, будь ласка, Сольвейг маленька, де ведмежатко, скажи швиденько!» Вона ж бо допомагає, чи не так? Сольвейг буде дуже вдячна, якщо й ви допоможете їй. Розповісте щось про нічні квіти, в які Сольвейг була закохана. Тому Сольвейг і сказала, що для неї щастя замінюють квіточки. Майже замінюють. Так воно й є: квітуючі вночі під зоряним небом квіти — найчудовіше з відчуттів, пережитих Сольвейг. Коли Сольвейг дивилася на квіти під зоряним небом, вона дивилася вниз, а не вгору. І майже забувала, що не бачить там, нагорі свою зірочку.
Так! А як! А отак! Усі ельфи стривожено зібралися в кімнаті Чаші. Не враховуючи Рембіка. Рембік приймав душ і реготав, тож ніхто не зважувався сповістити йому погані новини.
Ельфи майже погодилися, що квіти спроможні замінити щастя.
Сіма мало не плачучи, ворушила губами. Фантос ходив кімнатами й збирав квіти, щоб розташувати їх магічним колом. Щоб захистити й убезпечити ельфів. Сіма на Синюшника дивилася. Вона навіть не пробувала обійти стіл, адже здоровенні лопухи загороджували весь прохід. Сіма міркувала яким чином змусити лопухи негайно зацвісти. Синюшник голову зігнув — приріс до книжкової стінки. Міляга поліз збирати квіти зі шпалер. Еге ж, намальовані на шпалерах троянди в кімнаті Чаші. Намальовані квіти збиралися погано. Міляга старався, хоча ніхто його про це не просив. Міляга подряпав руки об колючки намальованих троянд, і раптом щось згадав. Міляга задумався і, не дивлячись, відривав від шпалер чергову троянду. Він дещо подряпався, та, попри це намірився луснути по шпалері кулаком, коли його увагу відвернула Сольвейг. Сольвейг промовила щось важливе, і Міляга прислухався. Повернувши голову, він подивився на стіну. Там, куди Міляга збирався щосили луснути стирчав іржавий залізний крюк.
Так що нещастя дійсно наступали звідусіль. А Мілягу врятував щасливий випадок. І це наштовхнуло його на одну цікаву думку щодо щасливих випадків. Міляга зліз із драбини і підійшов до столу. Лопухи Міляга обминув. Сольвейг теж відхилялася від наповзаючих у всі боки з-під столу лопухів. І згадувала, чи немає ще чогось, крім квітів, що б могло врятувати ельфів. Надати їм впевненості та захищеності. Відчуття щастя. Рембік співав у душовій.
— Квіти не годяться, — сказав Міляга рішуче.
Всі повернулися до нього.
Лямба, Ляпка та Лякса повитягували голови з-під столу.
— Має бути щось суттєвіше.
— Що суттєвіше? — образилася Сіма.
— Квіти дають почуття наближене до щастя, — пояснив Міляга, — а не щастя. Відчуття наближене до безпеки, але не безпеку. Відчуття на зразок води — не вода. Рембік не може приймати душ відчуттями. Йому потрібна вода. А нам необхідне щастя.
— Та де його взяти? — знизала плечима Сіма.
Фантос, що тягнув величезного горщика з геранню, зупинився й утупився в Мілягу. Лямба, Ляпка й Лякса видерлися на шведську стінку. Високо, щоб їх було видно. І догори ногами. Це також привертало увагу. Вони зависли вниз головою.
— Шукати щастя, — розвів руками Міляга.
Фантос теж розвів руки, й горщик із геранню гупнув йому на ногу. Пластинчастому трохи відлягло.
— Як? — здивувалася Сольвейг.
І допомогла Фантосові дострибати до диванів. Фантос навіть не лайнувся. Горщик уцілів.
— Лопухи, — зненацька голосно сказала Лямба, котра висіла вище від інших і все бачила.
Ляпка була посередині.
Вона взяла на півтона нижче.
— Ляпухи! — і спробувала замахати руками, але не змогла, тому що трималася.
— Які ляпухи? — не зрозумів Фантос і подивився на Мілягу, а потім у люстерко — на себе.
Лякса знизу хихикнула. Хи-хи-хикнула. А Сіма підняла фартушка й подумала, що раптом Лямба, Ляпка й Лякса падатимуть їй у фартушка — вона їх не втримає.
Пластинчастий щось промовив, але його з-поза лопухів було ледь видно, тому його слова нікого не цікавили.
А лопухи вимахали в половину кімнатної висоти. Зате дуже добре видно було таргана, що з незалежним виглядом походжав картою Поперечки на шкурі мамонта. Тарган задивлявся й на великий глобус Поперечки. Сіма мовчки переставила глобуса подалі.
— Друзі, адже лопухи! — сказала Лямба.
— Лопухи-бо, друзі! — сказала Лякса.
— Дівчатка, досить! — сказала Ляпка. Вона подивилася на Лямбу.
— Лопухи виросли в тому місці, з тієї шпаринки, — мовила Ляпка.
— У котру, — продовжила Лямба.
— Стікло щастя з тріснутої Чаші, — закінчила Лякса.
Ніхто нічого не розумів. Нічого не розуміють.
— Значить так, — продовжила Ляпка. — Лопухи просочилися щастям.
— І якщо, — сказала Лямба, — ми позрізаємо всі лопухи й вижмемо їх як слід.
Лопухи зашуміли. Ця пропозиція їм не сподобалася.
— Сік, — таємниче прошепотіла Лякса. — Сік із лопуха щасливого — і буде щастям.
— Із лопухів ми начавимо щастя, скільки забажаємо, — підтвердила Ляпка.
— Ура, — закричав Фантос.
А Сольвейг спритно відірвала від лопуха шматочок листячка й приложила до ноги Фантосові. Фантос захіхікав ніби від лоскоту.
— Чудова ідея!
— Та скільки ми начавимо того щастя з лопухів? — засумнівалася Сіма.
— Які розумнички, —Фантос прихильно дивився на Лямбу, Ляпку та Ляксу. Він їх любив.
— Дуже розумні, — погодилася Сольвейг.
— Гарненькі, — сказав Фантос.
Лопухи зашуміли. Він підійшов до лопухів і спробував посмикати їх за листячко. Те відсмикнулося та зашипіло. Фантос злякався:
— Та скільки в них того щастя!
— Я маю слушну пропозицію, — сказав Міляга.
— Яку слушну?
— Найбільш слушна — це з лопухів, — наполягала Ляпка. Ельфочки нічого не боялися.
— Згадайте, — вів далі Міляга. — Чим відрізняється чаклунство від буденного життя? Чаклунство від нечаклунства?
— Порядком! — випалила Ляпка.
— Власне, вона права, — вказала Сіма на Ляпку. — У певний час із буденності виникає диво. Тоді, коли це має статися. Просто-напросто, — посміхнулася Сіма, — диво — це все одно що певна година на годиннику. Чи неділя в кінці тижня. Чи Новий рік. Диво — це те, що не може не відбутися у певний час. Якщо власне — це правильне життя.
— Диво — це одна подія із ряду подій звичного життя, — посміхнулася Сольвейг, згадуючи щось своє.
— Так. Диво таким і є, диво — це схід сонця, або квітка, що розкрилася в належний час. А чаклунство — це диво в неналежний час. Диво, яке виникає по волі того, хто здатний порушити порядок. Чаклуни та чарівники, як вчать нас Старші ельфи, вміють втручатися в природну тканину події, що відбувається. Вони можуть зібрати всі п'ятниці місяця в один тиждень, усі тринадцяті числа десятиріччя в один місяць. І всі п'ятниці місяця йтимуть протягом тижня одна за одною, ніби будні. Але— вчать нас Старші ельфи, — навряд від того безладу стане комусь краще. Чи підпорядковується це якомусь кращому ладу. Ні!
Можна зробити водоспад на рівнинній річці чи терикон у степу, та ладу це не додасть. Тому-то чаклунство нам, ельфам, не до вподоби. Наша Чаша збирає щастя, ніби коріння дерев — воду. І нам цього вистачає.
— Чудово, — сказав Міляга, — оце я й мав на увазі. Нас із вами врятують не квіти і не сік... — Пластинчастий замукав, — лопуха вирослого там, куди стікало щастя з тріснутої Чаші Щастя. Помимо чародійства і чаклунства існує ще дещо.
Міляга зробив паузу.
— Що, що саме?
— Щасливий випадок! — урочисто проголосив Міляга і озирнувся на драбинку.
Пригадайте — чуття щасливого випадку присутнє кожному ельфу. Щасливі випадки — це не чудеса, а природні події. Ніби перебігти крижинками річку, чи розшукати скарб, чи втиснутися до поїзду метро, що відходить. Нічого небувалого. Це воно й є — щасливий випадок. Чудеса — складова частина природи Поперечки і всього світу аж до Ельфелевої вежі. Далі я не бував.
Тарган на карті ввічливо покивав. Видно й він далі не бував.
— І щасливі випадки, й чимала частина інших випадків, що створюються природою. Хто здатний вирізняти щасливі випадки, користується ними без всяких чар. Він може, не втручаючись у природу, нічого не порушуючи, досягти мети. Ми ельфи потрапляємо на останню електричку, з допомогою щасливого випадку.
Чарівники з чаклунами, аби дістатися туди, куди ми спокійно поїхали останньою електричкою, виламують купу пластів простору та часу. Порушують лад і тому отримують кепський результат. Спалюють масу коштовної енергії і змінюють природний перебіг подій, ранять простір і час — далекий і близький. Пам'ятаєте, ми робили компас на Вежу ельфів, що діяв за принципом щасливого випадку? Механізм нам принесли старші ельфи. Щасливі випадки збирала маленька батарейка, котру ми придумали самі.
— Компаса винайшов Домашек, — пригадала Ляпка.
— І на тому компасі, — продовжував Міляга, — при кожному щасливому випадку стрілки вказували в напрямку Ельфелевої вежі. На жаль, цей компас працював на слабеньких щасливих випадках і невідомо, чи знадобився він Домашекові.
По ньому складно відшукати Ельфелеву вежу швидко, а Домашек узяв його з собою. Про всяк випадок. Тепер надійшла наша черга покластися на всяк випадок.
Якщо Домашек забрав Чашу щастя, якщо вже позникали невідомо куди пакети зі щастям, і ніхто не годен нам допомогти, то єдиний можливий захист — це не квіти з відчуттям, і певно не сік з лопухів.
Між тим Лямба, Ляпка і Лякса вже злізли зі шведської стінки й роздивлялися лопухи, по черзі торкаючи їх і уважно слухаючи Мілягу.
А Синюшника зокрема вже видно не було. Але було чутно, як він страждає. Він бідкався, що в нього вісім пластиночок шиї болять, наче він їх рахував, свої пластиночки. На що Лямба запропонувала йому пожувати цілюще листячко лопуха, просочене щастям. Лякса хіхікнула, уявляючи Пластинчастого, який жує листя. Тому що зубів у Пластинчастого не було - були пластинки. А листя набрало жовтого кольору. Не виключено, що листя насправді стало цілющим, без жартів. Он скільки щастя ввібрало! Принаймні, Фантосова нога, на яку впав горщик, не боліла. Горщик теж не скаржився.
Рембік наспівував під душем свої пісеньки. Щось давно вже він не виходив звідти. Та однаково його ніхто не звав. Ніхто не хотів псувати настрій єдиному ельфу, що не відав про неприємності.
— Отак, — підсумував Міляга, — коли вже ніхто не може нам допомогти, то єдине, що нас може захистити, це щасливі випадки.
— Слушно, немає сумніву — сказала Сіма, — ми повинні самі потурбуватися про себе, ніби заблукалі діти.
— Діти, — ляснула себе по лобі Сольвейг, — Певна річ, Міляга правий. Пригадайте, пастки для щасливих випадків Старші ельфи робили дуже просто. Малятам настрочували кишеньки для щасливих випадків. Та й годі. Щасливі випадки самі туди залазили, з цікавості. І діти могли ними користуватися, коли заманеться.
Проте трохи старшим ельфам більш подобалися пастки з вигадкою та інтригою. З пригодами. Нашиті кишеньки такі ельфи вважали ознакою зовсім дитячого віку. Просто для немовлят. Мамусі-ельфочки нашивали такі кишеньки крихіткам. Малята могли засунути руку в таку кишеньку й дістати щасливий випадок будь-коли. Й торохкотіти ним спокійно ніби брязкальцем або іграшкою. Отакі пасточки для щасливих випадків завжди нашивали маленьким ельфеняткам матусі-ельфочки.
— Так воно й є, — пригадала Сіма, — Міляго, ти правий.
— Я — ельф, — з гідністю сказав Міляга.
Умовивши щасливий випадок, що торкнувся мене, вас, Рембіка, Міляги, чи Сіми і скориставшись ним можна створювати чарівні конструкції, там, де немає жодних підстав для чаклування та чуда.
До-ре-мі-фа-соль-ля-сі-до, розумієте? Ельфи зрозуміли. Й почали думати: а як же ми впіймаємо щасливий випадок?
Щасливий випадок ми ловитимемо за допомогою пасток. Автор попереджує, що способи, за допомогою яких ельфи ловили свої щасливі випадки, їх ідеї та будова пасток — інтелектуальна власність ельфів і застерігає читачів від спроб ловити щасливі випадки способами, вже випробуваними ельфами. По-перше, у вас нічого не вийде. А по-друге, пастку для відлову щасливих випадків має будь-яка істота: чи то ельф чи ви самі. Тому треба завжди шукати власну пастку для щасливих випадків, а не підглядувати, як її роблять інші.
Ельфи постановили збирати щасливі випадки, щоб дочекатися Домашека. Кожен ельф мав власні таємниці. Тож варто було тільки почати. Щасливі випадки швидко ловились до пасток ельфів. Фантос нашорошив вушка, так уже йому кортіло наловити щасливих випадків більше від усіх. У нього навіть долоні засвербіли до щасливих випадків. Він досі почувався винним, що неприємності в домі ельфів почались через програну ним партію в шахи. Коли він програв, всі зрозуміли, що негаразди не тільки не покинули ельфів, а ще й проникли в середину будиночку.
— Ох, і навіщо я сів грати проти себе в шахи? — побивався Фантос.
Як добре, що Міляга згадав про щасливі випадки й про те, що ельфи вміють їх відловлювати. Зараз кожен ельф мав налагодити пастки. І просто наловити своїми пастками щонайбільше щасливих випадків. Фантос певно що помилявся вважаючи, що нудьгуватиме, чекаючи Домашека. Нудьгувати йому не довелося.
Події закрутилися чимдалі швидше. Фантосові довелося не нудьгувати, а споруджувати пастки, чим він і зайнявся.
— Чудово, — сказала Сіма, — тільки потрібно поквапитися, дорога кожна секунда.
Сіма лясь — і впіймала руками гарнесенький щасливий випадок. Їй просто пощастило.
— А куди ми їх подінемо? — задумалася Сольвейг.
— Кого?
— Щасливі випадки?
— У патіо, на дитячий майданчик, — сказали Лямба, Ляпка та Лякса.
Сьогодні вони збиралися вилізти вище ніж звичайно, і купа щасливих випадків на драбинках нагодилася б.
— У патіо — так у патіо, — всі легко погодилися і взялися майструвати пастки.
Синюшник завмер і ні пари з вуст. Йому здавалося, що він приріс, і думалось, що ось зараз, цієї миті, коли про нього всі забули, на довжелезній нитці згори, може від таргана, на нього, нерухомого й немічного Синюшника опуститься страхітливе павутиння. Він запищав, та ніхто не звернув уваги, бо ніхто його не бачив за лопухами. Не було зображення.
— Ну що, — сказав Фантос, — приступаємо.
Фантос дістав із письмового столу Домашека кольоровий картон, ножиці, клей і кольоровий папір.
— Тільки не підглядати, — розпорядився Фантос.
Кожен ельф мав власні секрети і способи побудови пасток для ловів щасливих випадків.
Лише Лямба, Ляпка і Лякса не дуже приховували свої дії. Ті пасточки, що будували Лямба, Ляпка та Лякса, могли не працювати в руках Фантоса чи Міляги. І працювати в руках якоїсь найзвичайнісінької дівчинки з Поперечки. Жодних пасток не створював Рембік. Тому, що сидів у душовій. Ельфи вирішили обійтися без нього, сподіваючись самотужки назбирати доволі щасливих випадків для захисту.
Все одно кожен ельф вельми дорожив власним секретом. Адже їх таємниці тягнулися вглиб століть. Ельфи на Поперечці були не сім'єю, а чимось середнім між шкільним літнім табором та яслами. Фантос розстелив на підлозі плед, що стягнув з дивану й почав щось бубоніти, вирізуючи з кольорового картону фігурки.
Фантосові, аби спорудити пастку для щасливих випадків, необхідно було збудувати маленького млина з жорнами. Ельфіра напудила б у штанці від радощів, підглядівши хоч в найменшу шпаринку, чим займаються ельфи. Тоді б у її руках опинилися справжні можливості впливати на ельфів. Нещасливі випадки. Сама ідея здатна була підняти її на рівень майже чарівниці. На жаль чи на щастя, вона про це не знала. Вона не знала, як майструвати пастки для щасливих випадків, і не знала як будувати пастки для нещасливих випадків. Та щось таки вона знала?
Фантос так зосередився, що не звертав уваги на навколишнє. Зате Лямба, Ляпка та Лякса продовжували уважно слідкувати за кожним. Ні, вони зовсім не підглядали, вони й самі знали неперевершений спосіб робити пастки для щасливих випадків, і вони дуже на нього надіялися. Проте Фантос махав на дівчаток руками.
— Відійдіть, відійдіть, відійдіть!
Фантос боявся, що якщо ельфочки Лямба, Ляпка та Лякса будуть дивитися, як він будує пастку, то нічого не вийде, як із шахами. Еге ж, справа не в тому, що він остерігався розкрити секрет, він боявся, що вони наврочать.
А що ж Міляга? Міляга спершу поникав під плінтусом. Пошукав щасливі випадки, а не ловив їх: під плінтусом, під шпалерами, в шафі для одягу — ніби дрібні гроші, що завалялися у кишенях чи під килимом. Адже могло бути, що за кращих часів Домашек замітав щасливі випадки під килим. Та марно, Міляга нічого не знайшов, крім маленької середньовічної монетки. Він віддав її на щастя Лямбі, Ляпці та Ляксі. Тоді Міляга вирішив зробити так, як-от його дідусь. У таких випадках дідусь сідав і грав на фортепіано. Тобто на піаніно. Щось із «Чарівного Лускунчика».
Щасливі випадки самі до нього зліталися, щасливі випадки стрибали струнами всередині піаніно й ухилялися від ніжних молоточків. Той, хто чудово грає на фортепіано, не має потреби в жодних пастках.
Міляга просто заграв так, що всі підвладні музиці щасливі випадки стікалися зацікавлено до молоточків. От скільки граєш — стільки щасливих нагод і назбираєш. Потім варто лише відчинити кришку піаніно й вигребти щасливі випадки, що туди понабивалися обома руками.
Лямба, Ляпка й Лякса покрутили монетку на щастя, отриману від Міляги, й вчинили так. Вони зібрали камінці, намистинки, скельця, шматочки бурштину, уламки пластмасових іграшок, усюди, де тільки можна. Навіть із підвалу. Потому відполірували все це у своїх долоньках, надаючи знахідкам єдиної форми, й перетворюючи їх в однакові намистинки. Лямба, Ляпка й Лякса все-таки були ельфочками, а не звичайними дівчатками й здатні були відполірувати в долоньках будь-що, навіть надміцні метали. І полірували не гірш полірувальної машини. Опісля в відполірованих намистинках, камінцях, уламках, скельцях, шматочках янтарю й монетці на щастя від Міляги, Лямба протерла дірочку. Просто Лямба, як ельфійка мала таку особливу властивість. Протикати поглядом все, що завгодно. Далі Лякса знайшла різнобарвну нитку шовкового павука. Ясна річ, що нитки шовкового павука не валялися аби де. Ляксі вдавалося розшукати нитки шовкового павука краще, ніж іншим — Лямбі та Ляпці. Відтак ельфійки зеленоокі просилили нитки шовкового павука через дірочки в намистинках і зав’язали нитку легким ельфійським вузликом. Скидалось на те, ніби нитка зрослася. Вийшло намисто з монеткою на щастя. Ляпка втерла в намисто трохи соку лопуха щасливого з-під столу, вірніше вже з-над столу й ельфійки по черзі на нього подихали. Отаке було намисто. На його намистинки стовідсотково, ніби метелики на квітку, опускалися щасливі випадки. Ельфочки про це знали. Ті щасливі випадки вони знімали з намиста й складали до кишеньок на фартушках. Потім вони бігали подивитися, скільки щасливих випадків зібрали Сольвейг, Сіма, Міляга і Фантос. Усі їх проганяли. Через те, що Лямба, Ляпка й Лякса торохкотіли й заважали ловити й рахувати. Тоді Лямба, Ляпка й Лякса полізли на той бік столу по шведській стінці, по глобусу Поперечки, що обертався, по пустій книжковій полиці, з якої познімала книги Сіма. Там вони почали дмухати на Синюшника, що почувався безмірно самотнім і впрівав обабіч каміну. Лямба оббризкала Пластинчастого водою, Лякса пригощала пінкою, а Ляпка пропонувала понюхати нашатир. Пластинчастий заперечливо махав очима. Махати головою він боявся. Сіма чула те метушіння й переживала. Синюшникові було дуже тяжко, й Сіма не здогадувалася наскільки буквально. А їй, Сімі, для створення власної пастки для пошуку щасливих випадків знадобився пісок і гойдалка.
Щоправда Сіма вміла ловити щасливі випадки просто так, руками, але для цього потребувалися довгі руки. Врешті решт Синюшник пхинькав тихенько, й Сіма вирішила не звертати на нього уваги. Зосередитися на справі. Тому що створення пасток на щастя в даному випадку було найважливішою справою ельфів з Поперечки.
Синюшник ледь проглядав крізь лопухи. Синюшник супив пластинки на обличчі, підборідді та на бровах. Йому кортіло, щоб все якнайшвидше скінчилося.
Сіма не хотіла будувати пастку. Сімі подобалось ловити щасливі випадки просто долоньками. Вона знала як. Але впіймані щасливі випадки билися в неї в долоньках наче голуби, їй ставало шкода, і вона їх відпускала. Як Сіма робила глибокі пастки? Сіма примудрилася знайти собі місцинку, де її ніхто не бачив. Зате всі почули: «Цвірк, цвірк». Усі щасливі випадки, а не тільки ті, що ловив Міляга, були дуже мелодійними, чарівно звучали. Та й взагалі лови щасливих випадків, влаштовані ельфами з Поперечки, звучали казковою музикою.
А Сольвейг? Сольвейг подумки заплела нитки по кімнаті, прикріпила їх до важких штор, закрутила кілька пружинок подумки, зав'язала кілька уявних вузликів на лампі, на рогах оленя, на хоботі мамонта й поклала у власну пастку для щасливих випадків приманку — язичок холоду. Щасливим випадкам, яких ловила Сольвейг, подобались язички холоду як приманка. Далі Сольвейг спорудила мислену сітку під баскетбольним щитом з кільцем, що висіли зліва від телевізора, і миттю до її пастки влучив перший щасливий випадок. Потрапив до щита під баскетбольним кільцем і впав у сітку.
— Запрацювало! — зааплодувала Сольвейг.
На неї хтось шикнув. Клювало не у всіх. Кімната була сповнена трелями та переливами щасливих випадків що капали, падали й ловилися.
— А куди ми їх складемо? — занепокоїлися Лямба, Ляпка та Лякса, назбиравши цілу купу маленьких сріблястих живих щасливих випадків.
— Може в погреб? — подав голоса Фантос.
— Або на горище, — сказала Сіма. Горища всім подобаються.
— Або в скрині, — застрибали Лямба, Ляпка й Лякса, заплескавши в долоньки. Їх хвилювала можливість зробити відразу дві цікавих справи.
— Спочатку наловимо якомога більше, — отак вирішив Фантос.
А щасливі випадки продовжували ловитися в пастки маленьких ельфів.
— Тиньк, — ловилися щасливі випадки, — бульк, блінк.
І з кожним щасливим випадком маленькі серця ельфів ставали все спокійнішими, а личка — світлішими. Ставали більш упевненими. «Памк» — падали щасливі випадки то в одні, то в другі, то в треті руки. Їх було сила-силенна.
— Може досить? — нарешті не витримала Сіма. — А то переловимо всі щасливі випадки на Поперечці. Через це нікому, крім нас щаститиме.
— Досить, — зраділа Сольвейг і потихеньку випустила останнього, що потрапив до її сітки, щасливого випадка.
— Досить, — легко погодились Лямба, Ляпка й Лякса. Над власними вчинками вони довго не міркували.
Міляга також вирішив, що їм вистачить. А Рембік ні про що не думав, продовжуючи хлюпатися в душі.
— Так, куди ми їх поскладаємо? — знов спитав Фантос, котрий наловив найбільше.
— У погребі вони замерзнуть, — промовили Лямба, Ляпка і Лякса. Їм подобалися скрині.
— Нехай у патіо пурхають, у пісочниці, — запропонував Міляга й витер руки паперовим рушником. Він не хотів діставати щасливі випадки з піаніно брудними руками.
А лопухи й Пластинчастий не виказали жодної власної думки. І тарган змовчав. Він задрімав на карті Поперечки. Точнісінько біля Злояруги. Тому всі постановили — в патіо. У дворику будиночка ельфів знаходився маленький дитячий майданчик з гойдалками, драбинкою та пісочницею. Ельфи вирішили, що це найкраще місце для щасливих випадків. З одного боку — спіймані щасливі випадки вже не могли вилетіти з патіо, з іншого боку — їм тут було зручно й просторо.
— А що з ними буде, коли повернеться Домашек? — пролепетала Сольвейг. Їй було шкода, що така кількість яскравих, ніби папуги, й живих, мов золота рибка, щасливих випадків томитиметься в неволі.
— Випустимо, — великодушно сказав Міляга. — Тільки спершу порахуємо, щоб кудись не запропастилося. Нічого нікуди не пропало, й ніде нічого не згубилося. Якщо ми ними не скористаємося, треба, щоб вони всі повернулися в природу.
Тож ельфи почали рахувати щасливі випадки, які пурхали, літали й метушилися. Через це ельфи збивалися й заходилися від реготу. Тут нарешті Рембік з душу вийшов. Рембіка стрічали квітами та співами, цвірканням щасливих випадків і хащами лопухів. Рембік спантеличено роззирнувся. Кімната Чаші й ельфи мали незвичний вигляд. Обличчя ельфи мали такі, ніби щойно прокатались на американських гірках чи побували в пральній машині. Дуже щасливі обличчя. Ельфи сміялися. По всій кімнаті літали щасливі випадки. Ельфи тикали в них пальцями. З-поза лопухових хащів хтось пищав. Рембік сторопів. Квіти, щасливі випадки, ельфи. У Рембіка очі на лоба полізли. Під гумову шапочку. Ельфи щось дораховували, ворушачи губами, цмокали, а Лямба, Ляпка й Лякса по черзі щоденничка вели. Щось занотовували й черкали.
— Що це у вас отут відбувається? — здивувався Рембік.
— Тсс, ет, не заважай, не вийшло. Ціпа, ціпа-ціпа.
— Навіщо ви сюди квіти з оранжереї перетягали? — не вгавав Рембік. — Навіщо щасливих випадків наловили?
— Та він бо все ще нічого не знає, — підняла голову Сольвейг.
Усі подивилися на Рембіка.
— Про що я не знаю? — здивувався Рембік.
— Тут такі справи, — почав обережно Міляга.
— Щастя, — прошепотіла Сіма. Їй так не хотілося псувати настрій Рембікові. — У пакетах.
— Що — щастя у пакетах? — перепитав Рембік, все ще не розуміючи.
— Щастя зникло, — сказала Сіма, похитуючись. Лопухи теж скрушно захилитались. За лопухами промигтів Синюшник.
Рембік підозріло подивився на лопухи.
— У якому розумінні зникло?
— У розумінні поцупили, — просто сказав Фантос. — Ми тут ставили, — він вказав місце біля дверей, — а воно — тю-тю.
Рембік зненацька почервонів. Подивився на підставочку, потім підійшов до завіси в прихожій і шторку відіпнув.
— Ну, нічого собі, — сів Фантос на диван.
Щастя, що вважалося загубленим чи покраденим, спокійно стояло собі в пакетах за фіранкою. Усі охнули. А Рембік зніяковів і почервонів ще більше. Він так почервонів, що в нього пара здійнялася від рушника, звисаючого з плечей.
— Я не навмисно, — виправдовувався Рембік, — я тут у душ бігаю, а пакети зі щастям поряд з дверима стоять, я їх просто забризкати побоявся. Щастя намочити. Тому я їх і переставив за шторку. Я думав — ви бачили.
— Переставив, — реготав Фантос, — а щастя бо вдома лишилося.
— А я гадав, — Фантос на шахову дошку подивився. — Значить, — закричав Фантос голосно, — я виграв! Виграв!
— Виграв! — кинулися обіймати Фантоса Лямба, Ляпка та Лякса, — Фантосику, ти переміг!
І вони подивились одна на одну. Виявилося, що у них теж усе гаразд. І косички, і фартушки випрасувані, і ластовиння там, де слід. Це вони з переляку навіяли собі жахів.
Тут з-під лопухів, з-під столу Синюшник виліз, Пластинчастий. Всі роти порозкривали.
— Ти ж приріс!
Теж мені — приріс. Зовсім Пластинчастий не приріс! Вуха розвішувати не треба. Аж ніяк ні до чого Пластинчастий не приріс. Так, вухами розмахався. Це коли Сіма з Синюшником книги по гербаріям поруч з книжковою шафою перекладали, одну товсту книгу Сіма Синюшникові на вухо поставила. Саме тоді паніка почалася, що щастя пропало. Сіма побігла, а Пластинчастий головою смикнув, вухо під товстою книгою опинилось. Пластинчастий подумав, що приріс. А Сіма вже й не бачила, що у Пластинчастого том про гербарій на вусі. Вона подумала, певно, він дійсно приріс, якщо репетує й головою не ворушить. А коли Рембік щастя знайшов, Пластинчастий вирішив до вуха доторкнутися. І второпав, що на вусі книжка лежить. Він витяг вухо з-під книги й крізь лопухи до всіх проліз.
Міляга подивився, що у Фантоса все гаразд, і у Лямби, Ляпки та Лякси, і у Пластинчастого, і телевізор притьмом увімкнув. І нічого. Все чудово. По телевізору мультики крутили. Зозулі й сліду не було.
Усе скінчилося якнайкраще. Усі були дуже задоволені. Отак!
Рембік по кімнаті метнувся, допоміг квіти рознести. Квіти рознести, пастки розібрати. Пастками ельфи розпорядились по-різному. Лямба, Ляпка та Лякса своє чарівне намисто повісили на хобот мамонта. Лякса хотіла повісити на роги оленя, проте Лямба приєдналася до Ляпки. Власне кажучи, намисто, зроблене Лямбою, Ляпкою та Ляксою, віднині справді стало чарівною річчю. І можете мені повірити, що варто було б йому потрапити до рук звичайної дівчинки з Поперечки — то та дівчинка за допомогою намиста могла б зробити безліч найрізноманітніших чудесних речей.
Сольвейг свою віртуальну пастку зруйнувала, щоб когось не поранити. Оскільки віртуальні пастки ранять так само сильно, як і справжні. Просто їх не видно. А від того, що їх не видно, вони ще небезпечніші.
А Фантос свою руйнувати не став. Млинка для щасливих випадків Фантос прибрав Домашекові до шафи. І замкнув шафу на ключ, щоб хтось не переставив того млинка випадково як пакети. Міляга просто провітрив фортепіано, тобто піаніно. А Сіма? Відверто кажучи, Сіма так і не добудувала свою глибоку пастку в пісочниці. Вона зловила пару щасливих випадків руками й знов їх відпустила. Її глибока пастка для щасливих випадків так і лишилася недоробленою. Зате вона зацікавила Рембіка. Рембік почав щось будувати в пісочниці, і глибока пастка Сіми для чогось йому здалася придатною. А над піщаним замком цвірінькали щасливі випадки.
Усі зголодніли, бо відтоді, як Домашек покинув будиночок ельфів, були зайняті безглуздою метушнею. Усі трішки зголодніли.
— Нумо віднесемо щасливі випадки в патіо, на дитячий майданчик, — запропонував Фантос, — і перехопимо щось, а потім...
— А тоді збудуємо замок, — зненацька сказала Ляпка.
Лякса енергійно закивала.
— Замок із піску, у пісочніці.
— А квіти? — спитала Сольвейг.
— Ну, частину квітів ми вже віднесли, — сказав Фантос, — а решта нехай стоять тут, може їм тут краще.
Лямба, Ляпка і Лякса мимоволі на лопухи скосили очі. Лопухам точно тут було довподоби. Лопухи вже не тільки з-під столу лізли, вони вже на крісло вибралися й на стола листя повкладали. І до кухні перли, в розумінні росли в її напрямку. Тарган теж шукав кухню на карті Поперечки. Але в кухні на карті Поперечки крихт було катма, і тому тарган вештався картою злий і голодний.
— До кухні так до кухні.
Сіма вирушила за Фантосом до кухні. Синюшник плентав услід за Сімою. Жодного стресу чи ураження нервової системи після випадку з шафою в Синюшника не було. Синюшник звик приростати. Щоправда, деякий час Синюшник намагався не підходити близько до речей, до яких могли б прирости його вуха. А до чого вони могли приживитися? А хто його знає? Синюшник усе обминав.
Сіма йшла попереду Синюшника. Вона сподівалася, що серед Домашекових запасів знайдеться дещо для Синюшника. Фантос уже закусував. Два товстих стебла лілії й одне сбельце ревеню на пів-батона в одній руці і верхівка яблучної пінки в другій. Лямба, Ляпка й Лякса подивилися на те, як Фантос наминає бутерброд і пощипали свіжих бруньок. Свіжі бруньки росли в столовій бруньківниці. Лямба пощипала вербових бруньок, Лякса — вишневих бруньок, а Ляпка — каштанових. Як бачите, смаки ельфочки мали зовсім різні. Потім Сіма з Синюшником пошелестіли між собою й вибрали желе. Желе готувалося швидко й лоскотно. Синюшникові подобалося, коли лоскотно.
Сольвейг придумала собі повітряні млинці з пластівцями. Фантос збовтав собі гоголь-моголь з шоколадом та вершками. А Міляга поміркував і погодився на холодник з лілій, огірків і латаття на рясці, приготований Рембіком.
Згодом, коли всі поїли, Лямба, Ляпка й Лякса знову збігали до лопухів. Лопухи доросли майже до стелі. Потім ельфи приєдналися до Міляги й Рембіка, що гралися в патіо.
У них виходив дуже цікавий іграшковий замок з піску. Та й води в фонтанчику досхочу, піску — море, відерець, грабельок та лопаток — скільки завгодно. Я й сам би пограв.
А Рембік будував у пісочниці рови й міст там, де Сіма почала робити глибоку пастку. Міляга залюбки міг зводити зубчасті стіни. Зубчасті стіни й сторожову вежу. І вогке підземелля. Проте вогке підземелля без Рембіка у Міляги не виходило. Вони почали допомагати один одному. Щасливі випадки, літаючи по патіо, сідали на іграшковий замок, будований ельфами: на башточки, на стіни, на іграшкові будиночки, які зводили Лямба, Ляпка й Лякса, і взагалі сідали, де заманеться. А ще Фантос запропонував перенести на будівництво акваріум і спорудити басейн у дворі іграшкового замка. Всі ельфи захоплено допомагали Рембіку й Мілязі будувати замок. Рембік продовжував робити своє підземелля, басейн, Лямба, Ляпка й Лякса розбивали іграшкові клумби і розташовували маленькі іграшкові кущики. Ну а Фантос укріплював міцні зубчасті стіни, Сіма з Синюшником — башти. Міляга зводив головну башту замка.
Лямба, Ляпка й Лякса крім басейну умовляли Рембіка зробити підводну річку під замком. Таємничу й дивовижну, котра з'єднається з ровом навколо замку. Рембік хитав головою. Він вважав цю ідею нездійсненною.
Ельфи так захопилися будівництвом, що й не помітили, як відчинилися двері, і до дворику увійшов Домашек із Чашею в руках. Слідом за Домашеком у чорно-білій кепочці, в чорно-білих гетрах, з чорно-білим рюкзачком зайшов Старший ельф з Ельфелевої вежі. Дівчатка-ельфочки, забачивши Домашека й гостя заверещали від напливу почуттів. І не тільки Лямба, Ляпка й Лякса, але й Сольвейг та Сіма. Фантос зареготав. Рембік заплескав у долоні, а Міляга перекинувся через себе. Домашек з тріумфуючим видом поставив перед ельфами Чашу Щастя. Вона була ціла і неушкоджена. У всіх ельфів так відлягло від серця, так відлягло. Вони оточили Домашека й Старшого ельфа й повели їх до кімнати.
— А це що? — здивувався Домашек, вказуючи на лопухи.
— Вони виросли там, де пролилося щастя, — пояснила Лямба.
— Ми хотіли вичавити з лопухів щастя, — підтримала її Лякса.
— Ми загубили пакети зі щастям, — сказала Ляпка.
— Я бачу, ви тут не нудьгували, — сказав Домашек.
Старший ельф посміхнувся і подув на лопухи, котрі негайно перенеслися у двір до чорно-білого дракона. Той негайно почав ними ласувати. Усі пішли на це поглянути. Дракон зрадів, побачивши ельфів із Поперечки. Він хрупав соковитими лопухами, а Лямба, Ляпка та Лякса його гладили. Після цього вони кинулися до кухні готувати чай. Сольвейг звільнила чільне місце за столом для Старшого ельфа. Домашек і Фантос встановили Чашу Щастя, туди, де вона мала бути. Поки ельфи приводили себе й будиночок ельфів до ладу, Старший ельф покатав їх по черзі на чорно-білому драконі над Поперечкою. А затим усі пили чай і розмовляли. Ельфи розпитували Старшого ельфа про справи в Ельфелевій вежі. Старший ельф розпитував їх про Поперечку. Ельфи наввипередки розповідали Старшому ельфові й Домашеку, як вони згубили щастя, як їм здалося, що їх переслідують невдачі. Як програв Фантос, як приріс Пластинчастий, як вони намагалися захистити себе квітами й соком лопухів і про пастки для щасливих випадків. Старший ельф неабияк сміявся й хвалив ельфів за кмітливість, і за те, що вони не відчиняли нікому двері.
Щасливі випадки Старшому ельфові сподобалися. Йому сподобалося, які молодші ельфи розумні, й він їх дуже-дуже хвалив.
Щасливі випадки зібралися на іграшковому піщаному замку в пісочниці патіо. І з тим замком щось відбувалося. Він мерехтів, оживав.
Тим часом ельфи пригощали Старшого ельфа чаєм й усім що мали. Потому Старший ельф вирішив позайматися з Домашеком. Ельфи помалу розходилися.
Фантос промовив:
— Бувайте, мені пора!
Він потиснув руку Старшому ельфу як дорослий і вислизнув із будиночку за двері.
— То й я пішов, — сказав Міляга, підстрибуючи від нетерплячки. Він мав щось своє на думці.
— А можна й ми підемо, погуляємо? — спитали хором Лямба, Ляпка й Лякса. Вони посвіжішали, повеселіли і їх нестримно несло на вулицю, наче вітерцем павутиння.
Рембік вийшов із душу й промурмотів:
— Треба дещо принести.
А Сіма з Синюшником зникли так само тихо, як і прийшли. Вони збиралися повернутися, бо приготували всім ельфам сюрприз. Ще раніше, до подій із Чашею. Потім, останньою зникла Сольвейг. Вона була така щаслива, вона була така щаслива. Хоча її зірочки на небі це щастя не знайшло.
Після всього, коли ельфи сповнилися щастям, ніби квіти дощем, вони заквапилися на Поперечку. Важливо було повернутися туди, де їх настигли прикрощі. І переконатися, що життя налагодилося. Знаєте, як хочеться повернутися й упевнитися, що справи йдуть чудово! Усім хочеться. І Сімі з Синюшником, і Домашеку, й Мілязі, й Рембіку. І Лямбі, й Ляпці, й Ляксі. Усім-усім-усім..
Й останнє, у цій розповіді. Піщаний замок, обліплений щасливими випадками, раптом несподівано засіяв, збільшився і зник. Разом із ним зникли всі щасливі випадки, про які за поспіхом забули ельфи. Зник і замок, і щасливі випадки.
Ніхто не знав, куди вони зникли.
ID:
231204
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.12.2010 21:16:42
© дата внесення змiн: 25.12.2010 21:16:42
автор: Птицын Анатолий
Вкажіть причину вашої скарги
|
