Мрійливо пахне ранками роса,
Отруйних спогадів лишаючи дурмани.
Запеленалася у розкіш тишина,
Апокрифом стають твої омани.
Їдкий туман пригрівся на плечі,
Кульгає гордістю моя самотність.
Алегоричність душиться в свічі,
Дратує очевидністю свідомість.
У тирлі променів, позбавлених снаги, -
Моїх відчужень, кар і ностальгій
Осколки думки з лівої ноги
Крокують знов у сірий небозбій.
Марічка9 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чому це не повинно?? Я ж не публікую їх тут в логічній часовій послідовності і з чіткою відповідністю до своїх пережтвань Мене оточують люди, я бачу їх переживання, почуття, ситуації..Про це теж пишу. Не кожен вірш- то суто моя характеристика.
вірш дійсно гарний, взагалі це цілі вираженої нема, опис опис, просто в тебе дійсно гарно виходить римувати, може я набридаю, сам раніше писав неконкретні вірші, з часом воно приходить. я хочу сказати що в тебе мабуть легко виходитимимуть вірші тематичніші, от.
Марічка9 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Шо виходить, - те читайте. Не сказала б, що тут теми нема, а що вона завуальована, так це інше питання. Різноманітність.. - ось до чого прагну.
Це філософська тема, а я таке люблю і продовжуватиму в ній експериментувати.
Дякую! 
