*****
Ми часто думаєм про те,
Чого осмислити не здатні
І забуваєм про просте –
Як жить на світі цім прекраснім:
Чим харчуватись: їсти, пить;
Як дихати повітрям чистим,
Що вжити, а що віддалить,
Щоб був талан твій променистим.
Ми вірим в те, чого нема,
Зловісним силам піддаємось,
Обвила майже нас пітьма,
Їй напропале віддаємось.
Утратили вже радість, сміх,
Гадаємо, як вижить нині
На цій Землі, що зветься... «Гріх»,
Де більшість поглинають злидні.
А хто багатий, потопа
У грошах, величі та славі,
Де влада тьми пуста й сліпа
Обволокла наш світ яскравий.
Цураємося свого роду,
Що породив мене, тебе…
Руйнуючи живу природу,
Частинку знищуєм себе.
Занурились у важкоту
Непереборного цинізму,
Нехаємо ту теплоту,
Що сповнена лиш оптимізму.
Ми рідних кидаєм дітей,
Щоб менш було у нас мороки,
Порад не слухаєм людей,
Що прожили вже довгі роки.
Життя – неначебто бистрінь,
Яка й пороги зустрічає,
А часом – мов невтішна тінь,
Що спокою, жалю не знає.
Нам дано ум, щоб міркувать,
А вуха, щоб пристойне слухать,
І очі, простір щоб сприймать
Та відповідно всесвіт рухать.
Є непорочне слово в нас,
Щоб зігрівать серця людськії,
Щоб точно, красно й повсякчас
Висловлювать думки святії.
Отож розплющмо очі в світ
І від ілюзій відхилімось,
Та скиньмо вмить з душі весь гніт,
Відваги, цноти наберімось!
Лихим не даймо почуттям
В обійми дужі нас скувати!
Відкиньмо їх у небуття,
Позбудьмось внутрішньої страти!
Очистімо єство, свій дух
Од сум’яття та від прокльону,
Безчинства, що призводить рух
До невмолимого лиш скону.
Ми прагнемо потрапить в рай ─
Туди, де лиш добро панує,
У досконалий, світлий край,
Що і приємність пророкує.
Тому, давай, не зволікай,
Народе славний героїчний,
Створімо ж на Землі цей рай,
Живімо в ньому довго, вічно.
Євген Ковальчук, 2009 р.
ID:
748568
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 31.08.2017 14:00:11
© дата внесення змiн: 31.08.2017 14:00:11
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
