Буває слова так ріжуть по-живому,
перекреслюючи спогади й думки
й нехочеться казати нічого і нікому,
а просто виривати сторінки…
викидати їх чим далі у безодню,
щоб ніхто їх не знайшов і не читав.
Мені болить і одиноко так сьогодні,
зелена осінь йде на п'єдистал…
Годинник відміряє емоції і тишу,
небо падає все нижче, більш не можу...
я не знаю і не хочу все залишить...,
в мені мовчать ледь стримні сльози.
А зелена осінь стукає у шИбки,
всі слова так ріжуть по-живому...
Я не буду і не хочу обривати нитки,
й не хочеться казати нічого і нікому…
Листи із Петербурга 2013р.