Наведений будильник…
Все в позначці:
Куди, коли, на скільки, о котрій.
Сумуємо, радіємо чи плачем…
Усе у часі.
І що вартий збій!
Неначе бігуну,
От трішки б сили,
Останній подих…
Та ж бо добіжиш?
Кохані руки більше не носили.
Просто довірили:
Як треба? Довершиш!
І знову у хвилині все цінуєм:
Додому, на роботу й ще кудись…
Навипередки з часом так мудруєм
І от, здається!
Знову добіжиш!!!
За руки малюків - і вже щосили
До золота осіннього у сад.
Дітей кохані руки ж не носили…
І до снаги тобі усе!
Й стократ…
Вареники, конспекти, нові теми.
І ранок посміхається для двох.
І сину не даються теореми,
І з лялькою в дочки переполох…
Всміхаєшся на мить з дитячим сміхом -
І вже великий і красивий світ…
Хіба ж це суєта?
О, ні! Утіха!
А час злетів! Сховався серед віт…
У небо заголосить про нестачу.
Не встигну я…
І ночі вже нема!!!
Так хай до всього ж буде на додачу!
Жіноче щастя з віршами всіма.
Вітаю, Таню! Чудовий вірш. І два знаки в заголовку підтверджують, що в кожної жінки своє поняття про щастя. Бо в щоденних клопотах не завжди навіть є час на такі роздуми. А ідеальний варіант - така рідкість, на жаль. Щастя вам всім, любі сестри!
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00