А що з діалогу якщо його треба забути?
Із пам’яті викинути ніби у бак сміттєвий,
Та нажаль я не маю таких собі функцій
Щоб відразу як робот став, не чуттєвий.
А що з наших слів що по місту розкинуті?
Що по буквах лежать як бездомні собаки,
Я ходжу і збираю, хоча налякають і крикнуть ті,
Що давно на мені хрест звели і поставили крапку.
Що мені з них, ми усі одне одного зрадили,
І руки мої як і їхні засохнуть від старості,
Половину пройшли та нічого по суті не втратили,
А листи у шухляді наповнені зрадою ненависті.
Ті листи як і букви мої невимушені,
Як і фото окутане часом пожовкне,
Ми забудемо все, та словами новими і зношеними
Не кричи в слід для тих, хто навіки замовкне.
То що з наших слів що по місту розкинуті?
Ті що по буквам лежать як бездомні собаки,
Я забуду усіх, заміню всіх живими і ті
Хай замовкнуть. Бо я ще живий, я три крапки …
