ти розгортаєш крила лептопу,
наче свята вбираєшся у його світіння.
липке павутиння імен жене по тобі курсором,
для тебе звертають словесні гори,
для тебе готують кістляві висновки і вітання,
ти надто жадана
у цьому вигнанні.
реальність - це шибка,
з тоненьким рубцем уздовж
і може
крізь нього звуки здобудуть чутність,
загорнута в плед майбутнього
пишеш про те,
про що мовчить майже кожен.
дорожче за німб відсвітлення монітору
кожен вівторок,
предвісником цифри ДВА.
ця гра триватиме рівно стільки
скільки вікна твою скловидні
ковтатимуть дощ.
уздовж твого тіла рубцем помітним
холодна витримка
й справжність галопом,
небо вагітне новими калюжами
і ти розгортаєш крила лептопу.