Мабуть , з мільярдів порад
Я не виберу ні одної
З сотень тисяч лікарняних палат
Не знайти мені саме тої
Тої , де сон відсутній
А по стінах кружляє ненависть
Де твій погляд присутній
Іншим на радість
Комусь на заздрість
Можливо це й справді банальні слова
Спробуй , їх випий до дна
В камені – дим , в сльозах – печаль
Я не збагнув це одразу нажаль
Сонце у день , в ночі зола
Для когось радість , а комусь журба
Ти ж намистини збираєш
Задля рятунку чужих тобі облич
Серцем й душею палаєш
Сльоза не скотиться з твоїх зіниць
Лиш не дивись
Деревам в тімя і в плесо води
Словом і думкою вкотре мани
Веду розмову з відстанню
Від серця і до серця
Думками в душу вистрелю
Але не похитнеться
Свідомість в мрію скована
Мов вічність зачарована
І їй підпорядкована
Всіх тіл струна не порвана