| Сторінки (8/772): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 | » |
Гробарі в барвистих дивних шатах,
заривали від любові запах.
Десь зарили голову її,
а десь голос та ще й нутрощі.
Щоби вже ніхто не відкопав
на розчленувАнну прав.
ПосипАли все оте золою
гробарі... як ми з Тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2013
В мені ця пісня розгорнулась деревом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456460
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2013
Колись давно, Ти й сам не пригадаєш дати,
бо час "ходив тоді ще пішки попід стіл",
я знала все про Тебе. Як було не знати,
якщо мені тоді вже світ в Тобі болів.
Я брала трохи сліз і трохи звуку, й слова,
я випускала кров і крапала слину,-
я сотворила "Ти", хоч хто мене сподобив,
щоб було з ким мені вести свою війну.
Бо мир - короткий світ, все в ньому не прожити,
у ньому байдуже хто поруч: Ти, чи ні,
а щоб родитись, треба себе вбити...
хоча б в Тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456379
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2013
Пливла собі субмарина... і пливла. Нема на неї перепони й достойника в супротиві. Малі риби, рифи, що там... безболісно й безслідно минаються. Так перестала й відчувати де вона, а де вода довкола. А напоровшись на основу айсберга, затремтіла вся і габарити свої відчула. Нехай чи й вижила? Але таки дізналась скільки себе за життя своє та й нажила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456272
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2013
(тому, хто чекає, як дихає)
Як після війни -
у чисту постіль,-
ніби незаслужені розкОші.
Так - до Тебе...поки, як угості,
і на чатах - пам"ять для сторожі.
Відпускаюсь, визнаю й болію,
щоб отямитися, - хвор прийняти.
Але так від вдячності німію,
що готова вічність німувати.
У твоїй глобальній, наче воля,
у твоїй Любові,- ніби в лоні!
Нема долі - поза тим, що доля:
із війни вертатися
поволі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456178
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2013
- Для чого я Тобі, учителю? Ти сам, як мудрість. Сам, як світ...
- Ти бачив, як росте плющ? Галузка, яка вже затверділа - не тримається опори. Не треба їй за щось триматись, щоб бути. Зате витончуючись доверху свіжим листом,- заново пізнає і камінь під собою, і відтінок нового ранку і рятується від свого початку, й починає любити свій фінал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455994
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2013
Відрикошетить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455639
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2013
Ти відлюбиш мене за нього.
Залижеш рани, зшиєш розхристаність.
У кисневу маску стиснеш відстані
...і відлюбиш мене за нього.
Я відбуду його, як горе,
перепещу-пущу водою,
і залишусь навік лихою
захлинатись на нього морем.
Щоб ніхто не помітив прірви,
що в мені, лиш Тобі дозволю,
в ласки твої із головою,
хай мене з берегів відірве.
Ти відлюбиш мене за нього,
залижеш рани, зшиєш розхристаність.
Зацілуєш у болі неприспані.
Ти відлюбиш мене за нього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2013
Бліді зірки так моторошно крапали.
Не падали. Зривались від утоми.
Дерева-тіні, наче звірі - лапами,
під вітер їх ловили в темні крони.
Ковтали і гасили десь у стовбурах,
щоб світла не віддати навіть ночі.
Заплутували зорі в гіллях-ковтунах
і закривали їм, покійним очі.
Так ритуал складало Небо до Землі.
ЛилО зірки на неї, наче сльози.
Воно прощалось й сліпло до зорі,
Земля вклоняла ним прим"яті лози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455455
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2013
СтИха тліє вечір... Синім -
осідає на дахи.
І зоря в потоці виннім
плюхає в бордо боки.
Як на смак туман сьогодні?
Як учора? Чи колись?
Місяць в пОвні світлі скроні
опустив, ніби моливсь.
Сто вітрів відтоді спали,
сто доріг сплелись в клубок.
Ми з Тобою все вдавали.
Ми протерлись до дірок.
І тепер, як дві сновиди
у розірваних стежках.
Відокремлені планиди
по розгублених світах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454366
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2013
Защемило якось хвіст вужеві у розщілині каменя. Не може ніяк вибратись, хоч як смикається,- тільки моцніше застрягає. А день прибуває, камінь пече. Скоро зовсім спалить вужа. Став той проситись:
- Пожалій мене, каменю, я як на сковороді. Не смаж.
Відповідає на те камінь:
- То не мене питай, то не я, то сонце так гріє, а я лише віддаю той жар.
Став вуж до сонця молитись:
- Пошкодуй, не пали, бо згорю!
-Не я,- сонце на те,- вогонь в мені. Не втамую біль за зіркою, яка світить он там на краєчках неба далеко. Хай мені відповість, може й полум"я принишкне.
Так вуж питав і в зірки, і в неба, і ...аж поки не випустив дух.
Далеко допомоги шукав у обмежених собою, а хвіст витягти допоміг би й малий мураха, але вуж його не бачив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454027
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2013
У віконній
щілині неба
вічно-безконечні
зграї.Нізвідки й
нікуди безіменні
птахи. А у кожній
тій чорній цяточці
ще менша червона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2013
Сік з цегли
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453993
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2013
То ліси, а не море
горить!
Жовтень "пАлить мости",
як Рим - Нерон,
щоби вщент,
щоб не було куди
повернутись.
...від зап"ясть Агрипіни
й до крон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453958
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2013
Гетто велетенських душ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2013
Жило тіло. А у ньому душа. Велике воно і вона - велика. А десь недалечко бідкалась карликова душа ув тілі карликовім. Казала все:
- Звісно, а якою я можу бути? Якщо мені та й такі межі? От якщо тіло в мене буде велетенське, то і я - велетнем зроблюсь.
А далі... ну що? Ну помінялись вони тілами-душами. Карликова...вона й у велетні карликом борсалась...Порожнечі тільки більше між об"ємами стало і заповнення цього пустослів"ям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453037
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2013
Я настільки - на довгі дистанції, що мені цікаво ВСЕ. Навіть щось складне, трагічне, чи кепське. Мені цікаве Все, що відбувається саме тому, що в першу чергу мені цікава моя власна реакція на пропоноване ззовні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451630
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2013
Вмирали рАзом, десь вилітали.
Тоді стогнали і повертались.
Здіймали гриви, палили гори,
топили тім"я у Медобори*.
Їх було двоє, а мож" нікого,
то тільки чари хмелю нічного.
Але наранок, як світ піднявся,-
над ними в небі місяць зостався.
Тоді дивились усі на небо:
такеє диво в чию потребу?
Високо - сонце і ще Світило,
як місяць чистий над ними плило.
В дар Той, хто твОрив небо і сушу
на їх два тіла дав одну душу.
*http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B8
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2013
- Чого Ти прагнеш понад усе?
- Волі.
- Що любиш?
- Волю.
- Що Ти шукаєш?
- Волю ж!
- Якщо так, то Ти хочеш знати, скільки її?
- Лише для того, щоб на мою волю ніхто не засіхав.
- Тобто на її межі?
- ...напевно.
- А за межами що?
- Моя неволя.
- То Ти, насправді,просто несеш варту коло своєї неволі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451127
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2013
Жив-був глечик. Глечик, як глечик, не кращий і не гірший за інших. Молоком повнився. З того було йому добре. Тільки якось необачно-сильно хтось скористався ним і тоненька, як волосинка тріщина протяла денце. Глечик, як глечик. Ззовні навіть не видно було його немочі, але порожнів він з часом. Позбулися глечика. Викинули. Лежить глечик, в небо дивиться порожнім оком. Здалось йому, що життя скінчилось. Раптом на небі грім, блискавка і дощ рясний так щедро полив, що не встиг глечик отямитись, як набрався по вінця водою аж розплескувався, так йому повно було. Дощ минув, з тріщинки вода, мов життя зійшла в ґрунт. Але тепер глечик чекав. Він дивився порожнім оком вгору і було йому що робити,- він ждав з неба Води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448666
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2013
Коли батьки карають дітей за те,що і як робити не можна, а те, як треба робити дітям ще не до снаги, - тоді й народжується пошук брехні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2013
Хтось ходить. В транспорт протискається,
Хтось заглядає, як у дзеркало в вітрину.
Хтось із собою гірше й гірше знається.
Хтось бачить світ немов би чиюсь спину.
Хтось довго йде до себе. Звідкіля?
Хтось вже забув, що звати його "Я".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447254
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2013
Якось невиплакана душа вже прийшла у той світ. А нейметься. От стала проситись назад.
- Дозвольте хоч на три дні... Я бачила і чула колись, як чайка голосить. І летить - сама, як крик. Якби мені так... Я б виплакалась і повернулась. Пустіть.
Їй дозволили.
От летить вона: і все довкола - для неї, і вона сама, як білий біль,- стрімко і згустком крику крає небо. І такий страшний її голос, і такий вільний. Так упивалась душа усім цим, що не зчула, як провалилась кудись.
Очуняла від того, що розриває дзьобом чорний пакет. А звідти вивалюються недоїдки, сміття. Усе те пахне погано, але вона заковтує у себе шматки якогось непотребу та ще й воює за них з такими, як вона сама птицями. Далі знову спам"яталась в небі. Але вже і кричалось не так, і плакалось не про те. Вночі вкотре повторилась історія зі сміттям, з бійками за шматок їжі, з усім, що зовсім не марилось душі, як повернення задля оплакування людського минулого, але було таким звичним у житті тих птахів. На третій день чайка не голосила в небі. Вона чекала лише, коли вже прийде час повертатись туди, звідки можна буде продовжити все заново.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2013
Не люби так світ, бо загукАє на ім"я,
що й себе не пригадаєш поза ним.
РозіпнЕ у хороводах. Звідтіля -
все у дим.
Не люби так чоловіка... жодного,
як любила б море, чи зорю.
Окрім в сОбі - нема щастя більшого
ні жалю.
Не люби життя аж понад марево.
Час усіх сюди приніс і забере.
Все згорить, щоб запалити заново
і Тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446206
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2013
Миршавий день вже гримає на захід.
Важка хода, як досвіду тягар.
Вдавився в кроки. Стихли навіть птахи
й примерзли на карнизах нижче хмар.
Миршавий день волоче далі вечір,
пручається і палить ліхтарі.
В проміннях їх старіють навіть речі
ще не віджилі й ніби не старі.
Як антураж, чи декорації до фільму
про неп, чи ніби то чиюсь війну...
У двориках затягує похмільну
фантомний біль на радість не свою.
Миршавий день,- про спогади даремні,-
і йде так важко, ніби назавжди.
У нього очі втомлені і темні.
У нього поступ лускає сліди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445753
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2013
Кохання - це те, що мусить бути, якщо може і ні,- то це що завгодно, але не кохання.
Мені раніше вистачало своєї уяви про нього. А коли він перестав їй відповідати, мені стало потрібно його реального.
Жінка може поступитись не тільки місцем в тілі, головне, що вона може носити в собі ще й не одну душу.
Виговоритись - це теж достойне творчості, головне вибрати достойні вуха.
Час найбільше мінкий у трьох випадках : у горі - невиносимо повільний, коли хочеться переспати біль, у коханні - настільки стрімкий, що штовхає на крайнощі навіть у звичайних обставинах і в пиятиці,- тут трафунки з ним різні)).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2013
Я часом вештаюсь верандою. Вона з трьох сторін, що не примикають до хати, починаючи від моїх колін і вище - до її 2,5 м, обхоплена скляними квадратиками вікон. Крім мене тут вештається перетяг. А коли йде дощ, тоді ми з перетягом сидимо, тільки я у низькому кріслі, а він - на підлозі коло моїх ніг. Дощ замикає нас утрьох: мене, веранду і перетяг в стукотіння його пульсації і тоді дуже тихо на душі. Її просто не стає чути за дощем. Якого ж кольору сьогоднішній дощ? Дивлюсь у шибки праворуч.( Праворуч завжди зручніше зазирати). Він здалека синій від листя. Листя на деревах довкола, як клавіші під його натисками. Блям - вниз, шшш - доверху. Я б побігла у той дощ, у ті звуки, я б вирвалась звідси...Але перетяг жалібно зазирає знизу:"Дай ще полежати". І веранда не відпускає.
Насправді, у мене нема веранди. Але хіба це мрія? Це моє місце. І навіть якщо я не була там і зараз не є, і чи буду... Я вештаюсь верандою, а за мною вештається перетяг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445548
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2013
Хто і кому щось винен.
Скільки печалі в тім,
як на блакитнім лине
сірим серпневий мім.
В нього очам осінньо,
в нього долоням - сніг.
Пахне порожньо й лінно...
хто б зазирнути зміг
зА сірий край костюму,
маски просяклий грим,-
в небі шматочком суму
літо прощалось з ним.
Як невблаганно танно
теплим відбувся час.
Відкупом лист осанну
прошелестів для нас.
Хто і кому щось винен.
В змінах нема причин.
Мімом зсивілим гине
серпень за всіх один.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443814
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2013
А часом світ,
що ніби став уже чиїмсь,
оговтує неволю власну зсередИни,
й пригадуючи всі баталії-бої,
над переможцем плаче...
ніби жаль дитини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443571
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2013
Одного разу до мудреця прийшов молодий хлопець. Розповів він старому, що вже багато часу боровся з хворобою, яку врешті подолав. Але зараз йому важче і страшніше, ніж тоді, коли хворів.
- Уяви собі людину,- вислухавши хлопця, сказав старий,- яка знаходиться на дні ями. У неї немає іншого напрямку руху, як угору. От людина дереться з усіх сил. Важко. Лячно. Але коли нарешті вибирається на твердий і рівний ґрунт, то окрім омріяної волі отримує ще й завданя...
- Яке?
- Обрати новий напрямок. Бо тільки назад нема дороги. Зате горизонт стає широким. Вибір, часом,- випробування не менше, ніж складність рухатись без нього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2013
Вигоріло літо жовтим.
І нема про що сказати.
Було небо райдуг повним,
стало як блакитний кратер.
Стало без зіниці оком.
Сполотніло наді мною.
Осінь рано - поза строком
землю плутає з корою.
Були в пояс, впали трави.
І немає що сказати.
Ніби ми забуті здАвен.
Ніби нас уже не вдати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2013
"Для чого?" - не питай. Не до причини.
"Чому?" - як іскри вже приречених вогнів.
В брехні на всі "чому" - нема провини,
як в рештках почуттів нема вини.
Це в липні ще лоскочуть стелю неба
дерева, вбрані в стогони гілля,
бо їм ще стільки розповІсти треба,
аж стільки, що не вистачить життя.
Я вже на запитання не хворію.
Мовчання часом голосніше слів.
І золота жовтневу ейфорію
на біло й тихо грудень відхворів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441235
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2013
В одній країні люди вірили, що коли встигнеш пройти під сімома райдугами, то справдиться найзаповітніша мрія. Створені були цілі школи, курси, де навчали, як вистежити сім райдуг, як підгадати дощ, який може подарувати такий каскад...Створили систему нагород: " За три райдуги", "За п"ять...". От сім - ніхто не вполював. Одного разу видався просто грандіозний дощ, а далі - сонце у всій своїй могутності засяяло і разом з ним на небі дугами спалахнули сім райдуг. Люди кинулись бігти від сонця - попід райдуги, як під мости. Але дедалі райдуги танули, танули, танули... Ніхто не встиг подолати усі сім. Окрім однієї дівчинки, яка йшла назустіч сонцю, а не бігла, як усі решта від нього. Вона й райдуг тих не рахувала. Вона йшла на єдину в світі - білу райдугу, яка живе за сонцем і тому її не видно нікому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441165
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2013
Я буваю більшою,
ніж вся ця планета,
і тоді мені тісно і я літаю
в пошуках чогось грандіознішого,
ніж здатна отямити чи уявляю.
Я буваю меншою, ніж вушко дитини,
і тоді я мовчу й прислухаюсь...
І у тому, чи іншому стане провини.
І у тому й іншому достатньо причини
щоб мені бути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2013
Я так довго була не сама - що вже майже
звикла.
Я гадала, що так відтоді стало й буде
завше.
Що далеко позаду з самотністю вічна
битва.
Що не треба гримасити усмішку вічну
фальші.
Я так довго була не сама - хоч і не з То-
бою.
Що здавалося світ є добріший, ніж був на-
справді.
Несамотність давала відчути себе со-
бою.
Ніби десь віднайшовся прихисточок бідній
знАйді.
Я приймаю усе і в самотність свою вер-
таюсь.
Як в релігію, ніби зумисне давно за-
буту.
Просто більше вже знаю тепер й тому не кар-
таюсь.
Я була не сама - і знання це - мені по-
кута.
Я приймаю усе, бо для мене цікаво
жити
при усіх вихідних і, тим більше,- незнаних
даних.
ЗнАйду важко самотністю буде знову
"у-бити".
Як для неї,- для мене немає історій
зайвих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2013
Усім, кого люблю: " Я Вас люблю."
Можливо... та звичайно, я - не з кращих:
і біль чужий сама не відболю,
і може всі страхи не відмолю,
але не омину в молитві ваших.
Усім, кого не бачу купу днів,
під тою кучугурою сивію.
Незустрічами світ мій зубожів
на пів-розмови пів-ніч пОлу-днів,
на відстані. А я на Вас зорію.
Я вас люблю всім небом, всім нутром,
боюсь спізнитись в світі налюбитись.
Ви - мій постійний больовий синдром
й наука щастя, щоби вік учитись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439769
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2013
Дощ, як з похмілля, бо проспав весь тиждень,
давай гострити лінії й кути,
щоби поцілитись у кожну з вишень,
залити луки, стежки... і піти.
Піти за обрій у тумани й луни,
втекти від сорому, що знов переборщив.
За ним і охання услід загули
того, хто сіно ще не досушив.
А дощ давно забув, давно затявся.
Він знову цідить із небес питво.
І в кого він такий упертий вдався?
Таке липневе в нього ремесло.
Надує міхи вод, розпухне в боки,
несе себе у хмарах впасти враз,
гримить і рубиться у блиск з наскоку
і не чекає захвату й образ.
Він так живе, йому інакш не можна,
для нього світ: то падати, то - ні.
І кожна цівка, крапля його кожна
остання й перша в дощовім житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439713
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2013
Ходила тінь й не бачила себе. А щоб знати, яка ж вона, то питала у всіх, хто траплявся їй на шляху:
- А яка я?
- Ти? - Відповідали їй перехожі.- Тебе нема, хіба оця темна плямка може бути кимсь.
Журилась тінь, плакала, коли падав дощ, бо й сліз своїх не мала.
Аж одного разу зустріла тінь іншу тінь. І та друга так близько підійшла, обійняла за плечі, зазирнула в обличчя. І побачила тінь себе. Очима свідка власного життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439520
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2013
Червоні
піски
стануть
плямами
вітиліго
червоний
в агонії
завжди
біліє
згоріле
у попіл
сіється
кольором
снігу
............
...........
Боже-
воліє
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438698
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2013
Періщив дощ.
Тримала очі дОлу.
А розпогодилось,-
на шибках Дві Зорі.
Він огортав
мовчання ореолом
її за плечі.
Блималось вгорі:
- А може їм не треба слів?
- Не треба.
- А може дощ і шиби -
то як сон?
- Як сон.
Дві зОрі вниз
вдивлялись з неба...
неба.
Вони на них
мовчали із вікон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438175
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2013
Спустіть мені раз,
ще хоч раз
небесну драбину.
По ній я злечу-піднімусь
по вірші та казки.
І навіть...і навіть
як з неї зірвусь
і загину,-
спустіть ще хоч раз
лиш для мене
небесну драбину,
прогріту промінням,
обвиту травою полину.
Як впаду,- дощами
на многі й лискучі друзки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438108
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2013
Немає значення -
це все не грає ролі:
потреб пробачення
і разом у неволі,
календарів рядки
і нестрункі писемні,
тлумачені гадки
і прийняті даремні,
надпафос натовпів,
надсутінь-одинокість,
"натягнутість" віршів,
коли відсутня "хворість"
душевного єства
і досвіду оскали.
Ми були - нас нема
і що ми звідси взяли?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436740
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2013
Найстрашніший Червоний - Білий
P.S. У кого виникнуть сумніви,- відкиньте, бо думала довго)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436738
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2013
Не міряються силами від сили,
коли ще от не зовсім "обмерзів"
то зробиш вигляд, що Тебе "умили",
а знаєш більше вже, ніж би хотів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435225
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2013
Напевно тому, що народилась уночі, - трохи тієї ночі плеснулось їй десь між грудей. Коли була маленькою, лягаючи спати, затуляла ту темряву іграшковим ведмедем. Затискала ним міцно, ніби діру на денці човна. Мама думала,- любить дитина так цю іграшку. Як росла, то й ночі серед грудей ставало більше. Боялась, що колись уві сні заковтне та її. Проте з"явився він. Його присутності вистачало, щоб ніч опинилась там, де їй і належалось - за вікном. А коли пішов...
- Мамо, де мій ведмедик?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2013
Усе дзижщить, стрекоче і переливається,
і соком пирскає,- тече аж до ліктя.
Такий єдиний день: зелений і малиновий,
а в ньому стільки! Стільки! В ньому стихла Я.
Покірно-стигло крапає в долоню ягода,
так я - на тло впаду ось саме цього дня.
Як винно-втомно у друзкИ об землю трощиться
чи то вона з гілля, чи я? Чи я? Чия...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2013
Закинутим шляхом і те не дістатись племені, яке споконвіку жило собі окремо від світу. Люди, як люди. Жили, як жили. Вождя собі обирали ще за юності достойників. Коли виповнювалось хлопцям тринадцять, вели їх батьки до сліпого старця. А той жив так довго, що й старожили пам"ятали його з часів свого дитинства. Старець, вивчаючи ліннії на долонях хлопців навпомацки, казав хто стане новоспеченим вождем.
На закаменках поселення стояла хата бідняка місцевого. Майже блаженним вважався. Воїна з нього не вийшло, з жінками на рівні господаркою займався. А свою дружину поховав давно. Мало разом довелось їм побути. Син у нього ріс. Став міцний, але добрий, як батько. Час і тому синові - до старця на суд йти. А перед виходом попросив батько води зігріти, чаю випити, щоб сил піднабратись. Поставив воду кип"ятити й забув. Малий, рятуючи збанок металевий, який розжарився вже до червоного, вхопився долонями. Та так ледь відцупив руки від нього. Які там ліннії? Замість долонь - рани обпечені. Але навіть не зойкнув. Заварив батькові нового чаю, як зміг. Дорогою мовчали.
Коли черга малого прийшла перед сліпим старцем долоні простягти, то так обпечені й показав. Але поверх них - два листки зелені, зірвані дорогою. Чи хотів обманути, підмінивши свої лінії листяними, чи не турбувати... Старець якийсь час вивчав дивні "долоні" і дивні лінії долі, підняв голову і глянув на хлопця просто в обличчя, ніби бачити міг.
- Болить?
- Ні, - промовив хлопець, жахаючись не за себе, а за батька, який стояв осторонь, але ж чути міг.
- Що ж, достойні лінії,- вів далі старий.- Лише по одній на долоню. Зате - прямі та з керунком - від себе.
Наступного дня плем"я мало нового вождя - сина місцевого невдахи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2013
Стрункі потилиці тополь.
У червні голод за промінням.
Пурпурно здійснює гастроль
вечірнє сонця тім"я.
Відвереміїних годин
на захід - хмарами в вітрила.
Зоря пила багряних вин
й на горизонт шипіла.
Холодний край землі лежав
туманно-полохливо,
і ночі колір заковтав
зорю наживо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430117
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2013
Визріває
в молочаї біла кров,
вОди блимають
то сірим, то блакитним.
Я - очима у ріці,
а день змолов
ритми.
Для природи -
де б я, з ким би не була,
не причина
зупиняти хвилі.
Скільки б сліз
з її води не узяла,-
сині.
Дощ із літа,
як склодув чи ювелір
проти сонця
виструнчив пейзажі,
запірнувся у пастель
мій зір в
сажі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429471
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2013
Пройти світи, щоби нав"ючити помИлок,
у пригорщі - крапЕль із п"ятдесят дощів.
Весільні квіти й чорні стрічки із поминок,
і соняхи в росі, і хиби, як плющі...
Пройти світи, з усіх, як сіль себе зібрати,
роздатись медом стільки, скільки нажилась,
і стрітившись з лукавством у собі - впізнати,
хоч би воно із себе й незнайомця вдасть.
Пройти саму себе й наЖити рівно тільки
своЇх: любов й зневіру, віру й кревну зліст".
Як дерево уперте випускає гілки
у правді - бути,- біль бере, як зріст.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428640
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2013
...і ґрунт - він теж різний. На битому шляхові не залишається долі відбулих слідів.
На піскові й ровер покидає довгий, як хребет нереального змія, слід. Інколи, де пісок м"який той відбиток, мов в"ялопротікаючий, чи м"якопробігаючий талантець, а там, де вогкість сотворила міцну твердь, той слід впечатується виразним заявним кістяком звучного натиску. Для таланту, чи талантцю щоб статись потрібен ґрунт, а ґрунт - він теж різний...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428169
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2013
На пригорщі - віки...
на болі - зради...
і свОї, й не своЇ,
й кохання струм.
ЗапнУті у спіралі
вади...вади,
і запах трав,
і чад горілих ґум.
Все йде,
усе вертається,
щоб знову
пройти повз когось,
наче повз ТебЕ,
і Ти чиюсь ковтаєш
втому...втому,
й метелика крило
Тобі на слід впаде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427046
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2013
Хворів один хлопчик. Не знав скільки житиме. Якось на березі моря хвилі рахував. Як коло нього дід присів і не зчувся.
- А що, діду, як думаєш, скільки житиму? - спитав у старого.
- Візьми пісок у долоні та й неси, скільки нестимеш, стільки й життя.- Старий йому на те.
Взяв малий пісок, а вітер дме - роздуває й пальці не втримують,- пасмами просочується пісок. Заплакав хлопець. Сльози його у долоньки крапали,- пісок у грудку скріпили. Радісний повернувся малий до діда.
- Діду, диви, тепер довго зможу нести!!!
- Зможеш, синку, зможеш...Пісок - сиплеться легко, але від надмірних сліз у камінь може перетворитись, а той вже і тріскає неважко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426958
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2013
Лука завмер. Тінь Учителя у відкритих дверях лякала його своєю неприродністю. Він кинувся вперед і знов зупинився... Учитель стояв з ніг до голови облитий мазутом. Запах тієї речовини був разючим і вводив у ступор. По фігурі в дверях можна було зрозуміти, що будь-який порух, звук даються з немислимими зусиллями. Лука таки взяв себе в руки й рішуче обійняв за плечі тіло, яке одразу, ніби втративши рештки сил звалилось в обійми учня. Пальцями правої руки Лука став вигрібати з рота Учителя мазут, який, здавалось прибував нізвідкіля,- дусив і поглинав старого. Коли відчай заковтнув Луку, за спиною у них відбувся вибух. Хвиля відкинула обох у прочинені двері спальні. Скільки пройшло часу до моменту, як Лука отямився? Ловець слів і Учитель, який був тепер без жодного сліду нещодавньої трагедії, сиділи за столом і роздивлялись якусь мапу. Вона гарцювала на свій лад: підіймаючись у повітря, перекручуючись, підставляючи шмат то Ловцю, то Учителю.
- Що трапилось? Що це було? З Вами усе гаразд? - Підіймаючись на ноги, Лука питав то її, то Учителя.
- Зараз, Лука, зараз... От ще кілька хвилин...ми Тобі пояснимо...- розтягуючи слова, як ноти,- казав Учитель.
Лука сів поруч них дещо ображений на те, що його так швидко позбулись в цій історії.
Ловець слів мовчки тицьнула вказівним пальцем на якусь точку на мапі. Учитель, ніби погоджуючись кивнув. Велетенська мапа склалась у невеличку скриньку.
Тепер вони були готові пояснити. Учитель жестом дозволив Ловцю зробити це.
Замість слів, Лука побачив пожарище, але палала не будова, не якесь приміщення, горіла Фата-Моргана, перша, той самий велетенський водоспад. А заразом і справжні живі громадяни, які за хвилину до пожежі прогулювались в цій оазі. Дивне це було полум"я... Без температури, воно було як справжнє, але "працювало", як ґумка,- стираючи мазками то тоненькі полоси видива, то цілі клаптики, розміром у поверх. Крики, гамір, а ще... страшенний сморід (так напевно пахне пекло) вирвались на волю, мов з якогось страшного сну. За якийсь час на місці "пожежі" залишилась калюжа жижі, ядучої, смертоносної. Рештки її на собі приволік Учитель, коли Лука побачив його коло дверей спальні кілька годин тому.
Він хитав головою, ніби намагався витрусити з неї картину, яку показала йому Ловець слів.
- Війна почалась, Лука. Вони руйнують Фата-Моргани. Часу більше нема...
далі буде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426888
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2013
Тут немає вітрів від безвиході,
як в великих містах...
Тут вітри не кульгають від прихоті
попід крилами птах.
Не між вулиць-зиґзаґів - примарами,
на шляхах - у розгін,-
справжню швидкість транслюючи хмарами
у відсутності стін.
Не приручені парками, стріхами,
щоб від гніву - афіш
дерти потай, куйовдити фіґами
закамЕнками ніш.
Тут немає вітрів від безвиході,-
протяги в-віражі.
Гра мала - їм не в раж і не в вигоді!
Воїни - не пажі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426815
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2013
На берег моря серед небаченої кількості старих і молодих мушель винесло штормом одну...й не скажеш, що особливу, а просто надщерблену. Люди, прогулюючись, підбирали красиві мушлі. Діти робили прикраси, дорослі прикладали до вуха, чули там шторм, що викинув ті мушлі на сушу. Надщерблену ніхто не брав. На прикраси не годиться, моря в ній не чутно. Звук в ній не сидить, бо надщерблена...Аж один хлопчик пошкодував чи що, підібрав. Роздивився і немов у свисток, видув кілька нот. Заворожливі туга і ніжність плеснули з тієї мушлі. Вона, як чарівний ріжок наповнилась звуками. Та наскучило за якийсь час хлопчику так забавлятись. Кинув він ту дивачку і... хіба мало справ на світі? Справ багато і розваг не менше, а час все сортує. От колись так захотілось хлопцеві почути себе у надщербленій мушлі знову, відчути знову те, коли для звуку потрібні двоє, що побрів на берег, шукати її. Але вже минуло стільки штормів, стільки приливів і навпаки, що серед множинності старих і молодих прекрасних мушель тієї не знайшов. А вона час від часу тужила його голосом, коли якийсь заклопотаний вітер торкався її надщербленої душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426268
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2013
Навчи мене, я класна учениця...
як приручити почуття, і ними й жити.
Як їх вмикати, брати в очевидці
свого буття, а потім присмирити.
Як знати їх "в обличчя" і по нотах,
як відрізняти, де одне, де інше.
Як видавати в день по певних квотах
і як би не кортіло, зась на більше.
Перебираю, перекручую й не вмію,
все в абсолютах - партія у шахи,
але навчуся... може, і зумію
все ж вирости із ролі Чебурахи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2013
Коли він став у неї, вона мельком встигла подивуватися, що майже нічого не відчула. Але тільки ця пів-думка пронеслась, як болючий сніп важко впав на живіт і гупнув десь далі в ноги, припасувавши їх нерухомо від невіданої ваги. За мить бачила їх удвох, як картинку зі сторони. Водночас хапала губами повітря і не могла вхопити, ніби рибу слизьку, що з язика втікає на зовні й ковтатись не хоче. А далі знов якась напівдумка, що ніби з нею отак близько, то не він, то вона сама, щоб то безглуздя лишило її, похапцем, недоречно до його ніжності встромила зуби йому в м"яз, зімкнула щелепи міцно, аж поки не порвалась його шкіра між шиєю і плечем. Од болю він сахнувся. Витер рукою кров. Подивився їй у вічі. Нахилився повільно, вклав їй у голову відчуття теплої морської води на ступнях. Вода прибувала. Брала її, несла... Куди? Навіщо? На захід сонця. На велетенську червоно-золотну кулю. Їй ставало все гарячіше від цього сонячного тіла... Аж почула десь здаля як чийсь крик, коли сама обпеклась об те сонце. Він, вже не вода, гладив її, як втишують дітей.
Лука повертався у свою спальню, коли ніч над садом вибілюючи, дірявила парасолі екранів світлом зірок. Десь в нутрощах його гризло знання, що Учитель все відає, що напевно буде непотрібна зустріч з приводу цього... "Чого?,- сам собі обурився Лука,- вона - його жінка. Вони будуть разом, хоч би то стали Творцями, а чи ні." Хлопець різко повернувся і попрямував до спальні Учителя. Той зустрів його на порозі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425205
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2013
Відволіктися на спокусу?
Ото розумно, слів нема!
Це як піддалася б для струсу
сама по собі голова.
А потім - впала б під сокиру,
а перед тим ще б підстриглАсь,
щоб далі - просто на вітрину!
От так вона...відволіклась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424997
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2013
Хмари
грУзними,
плескатими
медузами
пливли,
мов ковзали
непоспіхом,-
чІркали
маяки
вагітними
пузами,
сипались
всюдно
краплинним
мотлохом.
Напоролись
на сонце!
Дзвеніли!
Дощилися!
Кораблями
старими
в уламки
трощилися...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424714
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2013
татові
Безглуздий страх, бо нІ про що боліти.
Усе як треба, навіть може й краще...
А град, що за вікном торОщить квіти,
і небо низько роззявляє пащу.
Так швидкоплинно-грізно грім гаркалить,
і спалахів стовпи миттєво стерті...
а безстроковий біль віддавна палить
відлунням оповіщеної смерті.
Це пам"ять, лихо, пам"ять снів грозою
здіймає бурю, вІхолить картини:
я вже ніколи... буду із Тобою,
я ще боюсь грози страхОм дитини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2013
Переплелися опади з зірками:
і - ті - і - інші падають ридьмА...
Я плутаюсь у них, брожу світами,
і все шукаю мир в собі дарма.
Намотую дороги, наче нитки...
Не вистачає рук на ті мотки
і часом люди зустрічні, як клітки,
а часом, - як приховані пастки.
У комусь тонеш - відчай задихнутись,
комусь Ти сам - неначе океан.
А мало треба, мало... просто збутись.
Ніхто - мені, як я собі - не пан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423448
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2013
-ölkiju ztrfdcfvbnm:))
-äüöpoi98u7z 6t5refghjkl,;) kmnbvcfd
-äölkiju ztghjkl
-ölkjiuhz))
-äölokijuz
________________
-okijuhyg tfcvgbnm,;)
-;lkjhygtfrdef cvgbnm, nbvc
-kijuyhtg rfdfghj:) mkn hbgvfcdxcvbn
-lkjuhygfvgbhnm
-kjh***
-lkjhg
-kmjhg
___________________
-длшогн екува прто
-жздщ шгнек авпроль;) джлшог длор;)
-ор єжхзщш длорп івапр кенрго
-ьотрипав щшгн-чсми лорп)))
-лорпне лшгн пав* огрнпе
P.S.Так я часом "читаю", чи слухаючи, "чую" людей. І від знання, чи незнання мови то не залежить. Напевно і мене хтось саме так от і "розуміє".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2013
Хіба
бувають
втрачені
хвилини?
Вони
ж
булИ!
Їм
просто
стався
край...
Вони
пройшли,
як
тиха
тінь
людини,
як
пір"я,
зрОнене
з
високих
зграй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2013
Спочатку - переповненням мовчати,
слів не добрАти... Було і таке.
А зараз... просто нічого сказати.
Моє провалля тихе і німе...
Я склала крила, як мечі у ножни.
Не до польотів, не до переправ.
Спустошена у слові й ноті кожній.
Хто мене вкрав...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421514
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2013
Знаєш, коли стає тихо-тихо...
Заколихався десь навіть вітер...
Звідкись здалЕка і ніби крихко,
перебираючи зорі-бісер,
переминАючи хмарів тісто,
місячне світло пряду в проміння
і облітаю велике місто
відгуком легким твого журіння.
Знаєш, як любиться? Ніжно-ніжно...
Ніби та ніч - час лише на Тебе,
ніби цвітіння квітнево-сніжно
там серед зір заховало щебет
дивних птахів, золотистопірих.
Їх голоси так прозоро-щемні
лоскотно манять з висот надмірних
в прОстори вИсоко-позаземні.
Знаєш, як сонячно? Гостро-гостро!
Знов повертатись за вІкон шиби.
І забувати польоти просто...
як нічні схиби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420103
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2013
Він прийшов три з половиною роки тому. Звісно, не сам. Великий мій Біль - слідом за чорними подіями, які сталися тоді одна за одною і... одна за одною... ще... і знов. Я пишу це зізнання йому, бо відчуваю, як він покидає мене. А тоді ми з ним тільки познайомились. Упродовж наших стосунків він з ката став мені учителем. А спершу науку втовкмачував жорстко. Не давав ні жити вдень, ні спати вночі. Бо назвати сном те, у що провалюєшся, як в пекло і повертаєшся в реальність мокрим від поту з голови до п"ят, мов викупаний в усіх людських страхах,- важко. А в особливо гострі свої напади він ніби підсилював земне тяжіння настільки, що фізично садовив навколішки моє тіло. І після кількох таких уроків, я таки навчилась, що то - мій час і моє місце для молитви. Тоді вона мене з тих буквальних "колін" підіймала. Коли йому ставало мало вже пройдених уроків він підкидав нові, під нестерпністю їх я вила насамоті, кінчаючись. Фіксувала і навчилась, що відпускати себе можна і треба от так - до виття, але вже в інших, набагато приємніших моментах. А ще він ривками "вкачував" якесь надривне і дике бажання жити, і тоді я робила дивні й наглі вчинки, на які ніколи б не відважилась сама...без нього. Він вчив мене ділитись ним, щоб не заробити якусь болячку, замкнувши його всередині себе. От тоді я вигадала писати,- вибовкуючи на усі усюди про нього у віршах й казках і звільняючись від загрози бути з"їдженою заживо.
Великий Біль показав мені мене: від найтемнішого дна він піднімав так високо, що навіть опинившись без нього тепер десь посеред себе,- вже знаю, куди рухатись. Озираючись назад зрідка, бо не люблю ходити в минуле, все ж думаю, невже то було зі мною? Він... був зі мною. І як не дивно, він - це найзначніше, що сталось упродовж мого життя. Я йому дякую і зізнаюсь у коханні.
-Дякую... мені Тебе бракуватиме. Ти загострював сприйняття усього в рази. Але... не приходь більше!!!!
Він мене чує, він знає більше, ніж я і, звісно, він мене навідуватиме, щоб нагадати свої уроки. Але зараз я відчуваю, як він тихо покидає мене, залишаючи порожнечу. Хоча то тільки спочатку так, насправді, він залишає напрацьований об"єм, велетенський простір, який мені тепер треба "заселити" новою собою і отриманими знаннями.
Обживатись завжди непросто, як після війни приймати мир...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419473
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2013
Фата-Моргана
*Притон - простір, де почуття підмінено на інстинкти й рефлекси.
Серед світу, який тепер кликали притоном, ще зовсім нещодавно вважались за дива нізвідкіля з"явлені просторові видіння. Тепер вони множились, як гриби. Часом зникали самі собою, якісь - швидше, якісь - довгенько стовбичили. Так довгенько, що ставали більш, ніж реальними. Але нерідко їх руйнували. Звичайні громадяни притону не знали ні причин, ні джерел виникнення видінь ( кликали їх фата-морганами), ні - чому і як вони зникають. За час повторного існування світ звик не задавати питань. Щоб вижити суспільство чітко розмежувалось на групи по горизонталі. А от вертикаль була одна - безапеляційно встромлена владою Центру - ідеологічна вісь: їсть - хто працює, думки про усілякі дурниці на кшталт: щастя, любові, - зайва метушня, виживає - дисциплінований, час кожного громадянина - власність Центру. Ці постулати навіть не обов"язково потрібно було вивчати. Вони так легко вмощувались у порожні серця громадян, що як друга кров запускали щорання механізми функціонування кожного, хто вижив й залишився існувати у притоні. Самовивільнення від мрійливих настроїв підтримувала, напевно, й зовнішня сторона буття. Справа в тому, що картинка притону втратила ознаки природи. Не стало лісів, трав,- усього, що колись як звичне, докучало раціоналістам і будило фантазію у мрійників. Витравлені тепер з довколишніх пейзажів кольори сезонних змін теж спочили в тамтешньому світі.
Тим неочікуванішим стало перше видіння. Фата-Моргана - здоровезний водоспад, "зростом" з найвищий хмарочос, падаючи у нестримну зелень тропічного раю, зайняв один з пустирів поблизу населеного пункту. Десь о четвертій ранку громадяни прокинулись від буквально шквального звуку цього потоку. Перші ж, хто наважились підійти впритул до видіння намокли у цівках водяного велетня. А запах. Пахнуло чимсь тривожним і неможливо-живим. Пахнуло листям, квітами, пилом стежок у тому лісі. За пів-години сюди прибув ґардівський рейд. Обтягли водоспад жовтими попереджувальними стрічками, виставили пости охорони, заборонили вхід в "уявну" оазу. А через дві години на місці старого кладовища виникла ще одна Фата-Моргана. Це був сад. Квітучий грушевий сад. Хіба переказати запах цвітіння весняних дерев тому, хто того ніколи не відчував раніше, або так давно, що й забув, що таке буває. Ґарда й тут не забарилась. Очіпили сад, але режим трудового дня було безнадійно зірвано. Громадяни просто серед робочого дня, мов загіпнотизовані стояли уздовж жовтих пасів й переважно мовчки дихали тим повітрям, вагітним запахами весни.
За першу добу органи влади зафіксували 33 Фата-Моргани. Наступного дня ще 104. Такими темпами Центр боявся втратити не лише контроль над притоном, а й саму ідею порядку. Громадяни надшвидкими темпами згадували, що вони - люди. А світ - що щастя можливе.
Орден Творців. Лука
У кімнаті на простому табуреті сидів хлопець років тринадцяти. Його ноги були занурені в керамічний, покритий білим глазурем з голубими драконами таз ( очевидно старої східної роботи). Малий поливав на ноги з ковшика абсолютно білого й прозорого у місцях, де пробивалось крізь нього сонце,- цівку води. Десь посеред шляху зі ковша додолу цівка перетворювалась у лискучо-срібний пісок. Ступні хлопця тонули в тому порошкові. Він бавився. Любив змінювати картинки довкола. Скільки себе пам"ятав,- умів це. Після одного випадку, коли просто на вулиці запустив у повітря птаха, ( вже згодом батько сказав йому, що то з вигляду був голуб, бо птахів малий зроду не бачив) й тим налякав перехожих поруч,- його віддали "на навчання" у пансіон закритого типу.
Лука,- так звали хлопця,- не переймався тривалими розлуками з батьками, не сумував за домом. Він, взагалі, був сам у собі й самотність, яка пропагувалась у пансіоні не гнітила малого, а навпаки.
Він не почув, як до кімнати зайшов Учитель й тихо роздивлявся на забавку Луки з водою.
Малий так спокійно, ніби продовжив нещодавно перервану розмову, спитав:
- А хто такі ті Творці?
- Ти - Творець...
- Я?
- Від того, що Ти не знаєш що міститься в скриньці,- вона не стає легшою в руках...
- Добре, я - Творець! А що містить ця скринька?
- Дві речі: перша - Творець мусить бути людиною,- знати Все Своє Добро і Все Своє Зло. І вміти від свого зла відмовлятись.
- Друга?
- Мусить вміти бути Тут і Зараз: не в скорботі за минулим, не в мріях у майбутньому, не в любові і не в ненависті......та й навіть не в голоді за скорообіднім салатом... Тут і Зараз!
Цівка зависла у повітрі на мить, далі зі стелі полився дрібнокраплевий дощ.
Учитель усміхнувся у відповідь на це:
- Добре... захочеш поговорити,- знайдеш мене в саду...
Лука, частина 2 ( Вона - Ловець слів)
Учитель сидів ( чи сидів?) на самому вершечкові піраміди, схрестивши ноги, переплівши руки і замружившись. Піраміда була невисока, скляна й гостроноса. Але вигляд Учителя (весь його візуальний об"єкт) видавав надкомфортний фізичний стан. Лука недовго вхоплював зображення Того. Його вабив сад, або те, що садом називав Учитель. Сукупність квітучих дерев. Лука ніколи не бачив їх, і тому й не знав, що вони і є дерева. Не знав...але пізнав одразу. Деякі просто стовбурили його на місці своїми запахами, а от деяких він не відчував й байдуже проходив повз. Над садом відкривались і мов "дихали" прозорі але водночас масивні й "відчутні" парасолі (екрани для нівелювання сигнального візіоперегляду в моніторах Центру).
- Я ніколи не буду Жити?- випалив Лука.
Учитель вмить опинився не на вістрі піраміди, а посидьки на велетенському кріслі у вигляді білого слона.
- Не стану Тебе розчаровувати...але те, що Ти ЗАРАЗ називаєш Життям...до Тебе може ніколи не прийти...
- ...себто, якщо я погоджусь...з собою, стану Творцем, НІКОЛИ жодного винятку, ніяких маневрів?
- Лука...- повисла пауза, далі вона "сіла" на них обох білим і майже невагомим полотнищем, але все ж вони опинились в іншій реальності, де довкола не стало дерев, запахів, усвідомлення "парасоль"...
- Лука, - повторив Учитель,- Ти Творець, і звідти ходу нема, але в Тебе ще стільки порогів й вертінь поглядів й світоглядів... Тобі стільки ще до роботи, що зарано говорити про НЕжиття. Ти вже твориш, Ти вже неживеш і живеш водночас...питанням стане якість твоїх Творінь й міра Твоєї Доброї Волі до Творення, як до буття.
Пелена спала. Лука ніби прозрів на мить. Далі голос Учителя рейками намащеного шляху кінокамери поніс його свідомість на пів-року вперед. Він побачив дивну дівчинку. Вона дивилась йому в сонячне сплетіння й, мабуть, глузувала..? Таки-так, вона підсміхалась з його Душі...чи того, що він зараз вбачав, як свою Душу...
- Йди, -сказав Учитель. - Вона вже дві години в бібліотеці. Це новий наш Творець...Ми не знаємо її ім"я. Вона кличе себе "Ловцем слів".
Лука мовчав. Видіння дивної дівчинки не відпускало...
Лука і Ловець слів
Ловець слів виконувала домашнє завдання. Вона творила маленьке, ніби лялькове місто. Видіння було об"ємним, населеним людьми - точніською копією мешканців Притону. Вона вертіла видіння, що мінко було не те хмарою, не те у формі м"яча. І чим довше вона вдивлялась у цей простір, тим деталі будівель, вулиць, елементи одягу городян, навіть звуки ставали все чіткішими, мов просякали крізь туман.
На якусь коротку мить її заціпило. Ловець слів відчула, що Лука поруч. Хвиля обурення, чи... щастя ковтнула її. Через те, що вона так розхвилювалась, видіння стало немилосердно вертітись, а у цьому хаосі й каламуті гинуло все творене нею раніше: будівлі, здіймаючи куряву, люди з криками, мов підхоплені смерчем кружляли у страшному руйнівному танці.
- Що Ти робиш? - кинувся Лука.
Те, що зовсім нещодавно було містом, нехай і міні,- гепнуло коричневою скринькою на стіл. Ловець слів отямилась, повернулась до Луки з виглядом спокійним, але від того спокою ставало моторошно.
- Мій світ,- що хочу, те й роблю.
- Ти...Ти...забула. Головне "не нашкодь"...Вони ж усі уже БУЛИ живі!.. Вони загинули...- запинався Лука.
- ...коли від гангрени рятують людину - відрізають ногу. Яка ж тут шкода? А це місто жило лише для того, щоб я змогла створити з нього книгу, я навіть вже обрала того, хто в реальності напише її. Це буде велика, видатна книга. Завдяки їй Притон стане Світом. Загибель малого світу (як ото мого міста) заради створення, чи порятунку великого... хіба то не ціна?
Лука мовчав. Він відчував, що все в її розмові Неправда, що то підміна, але не знайшов нічого, окрім:
- Ти жорстока...
Ловець слів розсміялась так злобливо, що якби Лука міг зараз бути об"єктивним, то зрозумів, як вона ридає:
- Йди, пожалійся на це Учителеві.
- Я й не думав...
Він виходив з її кімнати зсутулившись, ніби у тій колотнечі й він постраждав.
Ловець слів ще витримала паузу, хоча знала, що Лука вже в шкільному саду. Вона впала на стілець, обійняла скриньку і дала волю сльозам.Її видіння, нею створений світ загинув! Чому? Тому що вона втратила контроль!А далі? Скільки брехні! Тепер й справді доведеться вигадати книгу й знайти достойника хто б міг її написати... Що з нею? Чому ще так нещодавно Лука був найкращим, найближчим...другом. Чому тепер його присутність так обурює, так вибухає її зсередини?
У цей час Учитель знаходився в іншому крилі будівлі пансіону, але "бачив" і розумів більше за тих двох про те, що відбувається з ними. "Діти",- думав він. Але від цього задачка не ставала простішою. Вони не зможуть бути Творцями, якщо так продовжуватиметься. Помилкою! Його Помилкою було взяти за учні Ловця слів. Тепер це кохання підмінить Правду. А йому потрібні, вкрай потрібні Творці! Солдати майбутнього бою. Притон слабкий, як ніколи. Ще одне покоління, і повернення не буде. Він мусить встигнути підготувати тих, хто стане обличчям нового Світу.
(далі буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417088
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2013
Ловець слів виконувала домашнє завдання. Вона творила маленьке, ніби лялькове місто. Видіння було об"ємним, населеним людьми - точніською копією мешканців Притону. Вона вертіла видіння, що мінко було не те хмарою, не те у формі м"яча. І чим довше вона вдивлялась у цей простір, тим деталі будівель, вулиць, елементи одягу городян, навіть звуки ставали все чіткішими, мов просякали крізь туман.
На якусь коротку мить її заціпило. Ловець слів відчула, що Лука поруч. Хвиля обурення, чи... щастя ковтнула її. Через те, що вона так розхвилювалась, видіння стало немилосердно вертітись, а у цьому хаосі й каламуті гинуло все творене нею раніше: будівлі, здіймаючи куряву, люди з криками, мов підхоплені смерчем кружляли у страшному руйнівному танці.
- Що Ти робиш? - кинувся Лука.
Те, що зовсім нещодавно було містом, нехай і міні,- гепнуло коричневою скринькою на стіл. Ловець слів отямилась, повернулась до Луки з виглядом спокійним, але від того спокою ставало моторошно.
- Мій світ,- що хочу, те й роблю.
- Ти...Ти...забула. Головне "не нашкодь"...Вони ж усі уже БУЛИ живі!.. Вони загинули...- запинався Лука.
- ...коли від гангрени рятують людину - відрізають ногу. Яка ж тут шкода? А це місто жило лише для того, щоб я змогла створити з нього книгу, я навіть вже обрала того, хто в реальності напише її. Це буде велика, видатна книга. Завдяки їй Притон стане Світом. Загибель малого світу (як ото мого міста) заради створення, чи порятунку великого... хіба то не ціна?
Лука мовчав. Він відчував, що все в її розмові Неправда, що то підміна, але не знайшов нічого, окрім:
- Ти жорстока...
Ловець слів розсміялась так злобливо, що якби Лука міг зараз бути об"єктивним, то зрозумів, як вона ридає:
- Йди, пожалійся на це Учителеві.
- Я й не думав...
Він виходив з її кімнати зсутулившись, ніби у тій колотнечі й він постраждав.
Ловець слів ще витримала паузу, хоча знала, що Лука вже в шкільному саду. Вона впала на стілець, обійняла скриньку і дала волю сльозам.Її видіння, нею створений світ загинув! Чому? Тому що вона втратила контроль!А далі? Скільки брехні! Тепер й справді доведеться вигадати книгу й знайти достойника хто б міг її написати... Що з нею? Чому ще так нещодавно Лука був найкращим, найближчим...другом. Чому тепер його присутність так обурює, так вибухає її зсередини?
У цей час Учитель знаходився в іншому крилі будівлі пансіону, але "бачив" і розумів більше за тих двох про те, що відбувається з ними. "Діти",- думав він. Але від цього задачка не ставала простішою. Вони не зможуть бути Творцями, якщо так продовжуватиметься. Помилкою! Його Помилкою було взяти за учні Ловця слів. Тепер це кохання підмінить Правду. А йому потрібні, вкрай потрібні Творці! Солдати майбутнього бою. Притон слабкий, як ніколи. Ще одне покоління, і повернення не буде. Він мусить встигнути підготувати тих, хто стане обличчям нового Світу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416720
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013
Я прийдУ, а на мене не вистачить місця,
я повернусь до того, не стане кого вже.
І не рада сама собі... Зламаним вістрям
пришпилило те щОсь із образою схоже.
Не іду, не залишусь, упіймана в комі.
Крапка - рівно на стільки,- наскільки до того
було вилито слів. Білий лист в обороні
тиші
зведеного
острогу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416472
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2013
РозлилАсь самотність безколірним простором.
Волі скільки! Місця на власну душу!
А вона - кошеням тримається осторонь,
кольори для гербарію сушить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415175
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2013
Як
не
стане
Правди
дивитися
Тобі
в очі,-
то дивитимусь
в... хмари.
А вони
від того
згортатиму-
-ться
у цигарки,
як висохле
передчасно
листя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414970
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2013
Жила-була душа. Душа-трудівниця. Від часу свого буття ніби прикута до плуга важкого, що грузно перелопачував землю. Бачила душа, як поруч по швидкісній дорозі на легких авто з музикою у салонах, чи заклопотано без - проїжджають інші душі, як на повітряних кулях, літаках над нею пролітають. І коли ставало зовсім важко,- нарікала душа на долю і плуг свій вкупі з роботою вічною. Одного разу спало їй на думку, що ж ніхто її не пильнує і не покарає, якщо вона хоч на дрібку часу покине ту роботу. Невже не заслужила відпочинку?
Втішилась. Відпустилася плуга і одразу підхопили її вітри розваг, мандрів, спокус. За якийсь час отямилась душа. Знівечена, побита, обібрана,- вона почвалала шукати свого місця і свого плуга. А коли знайшла, то вхопилась за нього, як за спасіння. Бо, виявляється, не вона його, а він її на цій землі тримав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413896
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013
Як безсорОмно-голо в холод-світ
вибрунькує весна-жага листвою.
Як вАльсово повільною ходою
несе торкання тремного привіт.
Вона огорне млосно... й гірко так,
що нЕмочі не стало на супрОтив:
-Цілуй мене... не зупиняйся... доти,
аж день коли як ніч впадЕ навзнак.
Час... так, тісний і часу того мало,
і в ньому менше скоро буде нас...
Нехай - по лютому вже парастас,
А нам - весни щоб вдОста-сито стало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412371
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2013
ЯблунЕвий
цвіт
гойдАв
у хмарах.
Все
на світі
прагло
бути
в парах.
Мов
гаптУє
вже
просвІт
зеленим.
І
березовий -
нуртУє
дрЕва
вени.
Милий
мій,
як
Ти
ніхто
не чує,
як
мені
весна
нова
пасує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412192
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2013
Десь високо в горах загубився виноградник. Дбав про нього старий...такий старий, як сам вік.І було б то, напевно, й не дивно. Але у самому серці виноградника росла лоза особлива. Давала вона вино Безпам"ятства. Ретельно плекав її старий. Зрідка приходив хтось з людей проситися випити з тої лози. Дід нікому не відмовляв. Бо якщо вже хто знайшов сюди дорогу,- то треба йому то було. Одного разу до старого навідалась дівчина. Просила, звісно, того питва.
- Та не проси, якщо прийшла,- то дам. Що? Кохання забути хочеш?
- Як знаєте, діду? Не можу вже терпіти, діду...
- А...шо там знати. Всі ви від нього гинете, а як до справи - то часто одного ковтка вистачає,щоб забути отой "бездонний" біль.
Короткою була їх розмова. Старий чавив стиглі грона, а вона все напитись не могла. Сік вже на вустах її ставав густим вином, розтікався по судинах й судиночках. А вона все напитись не могла... Тріскали Безпам"ятством її клітини. А дід дивини такої і горя ще не бачив. Така була його робота - не відмовити тому, хто просить.
Над виноградником сідало сонце. Дівчина...мовби просто спала.
А дід плакав вперше за віку свого:
- Чого ж, дитино, не сказала Ти, що себе забути хотіла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407374
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2013
Безтолковий березневий сніг,
то крупОю, то кидАв кавАлками,
плакав білим, цілився до ніг,
барабанив дАхи гулко...палками.
Сіпався, як знайда до людей.
Жадібно, мов зголоднів за зиму,
зазирА в обличчя. Як в бардель
заштовхАти хтів кого у спину.
Безтолковий, шАлий і пустий,
нАпадом спорОжненної спроби.
Зверхній і нелЯчний...Не такий -
в березні. Куражиться від втоми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407307
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2013
Учитель сидів ( чи сидів?) на самому вершечкові піраміди, схрестивши ноги, переплівши руки і замружившись. Піраміда була невисока, скляна й гостроноса. Але вигляд Учителя (весь його візуальний об"єкт) видавав надкомфортний фізичний стан. Лука недовго вхоплював зображення Того. Його вабив сад, або те, що садом називав Учитель. Сукупність квітучих дерев. Лука ніколи не бачив їх, і тому й не знав, що вони і є дерева. Не знав...але пізнав одразу. Деякі просто стовбурили його на місці своїми запахами, а от деяких він не відчував й байдуже проходив повз. Над садом відкривались і мов "дихали" прозорі але водночас масивні й "відчутні" парасолі (екрани для нівелювання сигнального візіоперегляду в моніторах Центру).
- Я ніколи не буду Жити?- випалив Лука.
Учитель вмить опинився не на вістрі піраміди, а посидьки на велетенському кріслі у вигляді білого слона.
- Не стану Тебе розчаровувати...але те, що Ти ЗАРАЗ називаєш Життям...до Тебе може ніколи не прийти...
- ...себто, якщо я погоджусь...з собою, стану Творцем, НІКОЛИ жодного винятку, ніяких маневрів?
- Лука...- повисла пауза, далі вона "сіла" на них обох білим і майже невагомим полотнищем, але все ж вони опинились в іншій реальності, де довкола не стало дерев, запахів, усвідомлення "парасоль"...
- Лука, - повторив Учитель,- Ти Творець, і звідти ходу нема, але в Тебе ще стільки порогів й вертінь поглядів й світоглядів... Тобі стільки ще до роботи, що зарано говорити про НЕжиття. Ти вже твориш, Ти вже неживеш і живеш водночас...питанням стане якість твоїх Творінь й міра Твоєї Доброї Волі до Творення, як до буття.
Пелена спала. Лука ніби прозрів на мить. Далі голос Учителя рейками намащеного шляху кінокамери поніс його свідомість на пів-року вперед. Він побачив дивну дівчинку. Вона дивилась йому в сонячне сплетіння й, мабуть, глузувала..? Таки-так, вона підсміхалась з його Душі...чи того, що він зараз вбачав, як свою Душу...
- Йди, -сказав Учитель. - Вона вже дві години в бібліотеці. Це новий наш Творець...Ми не знаємо її ім"я. Вона кличе себе "Ловцем слів".
Лука мовчав. Видіння дивної дівчинки не відпускало...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405376
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2013
Тягни НЕ-БО на СЕ-БЕ!!!
І штовхай знов - від краю!
Серденьком поміж ребер,
як дитину цей світ гойдаю.
Надто палко колись обійме...
світ довкола, як тінь зімкнеться,-
тоді в тишу велику зійде
ритм скаженого серця.
Але зараз: НЕ-БО на СЕ-БЕ!
І - від себе, як на качелях.
Як звучатиме прісно Веббер
у розірваних небом стелях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2013
Як душі моїй без Тебе...
терпко,
що краєчки всі її...
сутужить.
Ні не раю - їй, і ні - у...
пекло...
Просто...
тужить...
В м"яті б викупати душу...
в злИві,
до безпам"ятства її...
від-мити...
Як Безсмертний смерть свою у...
скрині,-
схоро-нити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400604
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2013
Я втягую гіркОтний запах бунту!
Гуляє кров, як сік... нема межі!
Весна - на носі, і сум"Ятним гуртом
всі сумніви вигукую в пісні.
Я слухаю відвертощів повітря,
а звідти - шквал обіцяних дощів
і шал ще ненародженого квітня
в передчутті бухтЯвлених віршів.
Закрутить вир новий,- немає спАсу!
ЗавЕртить десь між почуттів й думок!
І мало буде, мало... ритму вальсу!
І цілим небом мірятиму крок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398744
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2013
Як сьогодні синім залилО!
Небо стало поміж них, як привид,-
закружляло їх і відбуло
горизонтом...й стОгоном на видих.
Синій день в повітрі застелив
хмари найсолодшими думками
і дощами срібними кропИв,
колихАв рожевими вітрами.
Босоніж торкання понад них,-
понад всього, що звалОся небом:
хмар, вітрів і ....світ увесь притих,
пеленаючи їм плечі светром...
Тихо як, як тихо в синій тій
мрії, що вечірнім потемніла,
кОвзнула росою з його вій
і упавши на її,- зігріла.
- Ти так близько.
- Поруч.
- Ні, не так... Ти так близько...
- Я й хотів сказати...
- ...що коли торкаюся, то як
Ти, чи Я під пальцями, вгадати?..
Синім небом їх знаходив день.
Фіолетом вечір снився голим.
Ніч косилась в них, як у мішень.
І світанок кОвзав світлом кволим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398149
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2013
У кімнаті на простому табуреті сидів хлопець років тринадцяти. Його ноги були занурені в керамічний, покритий білим глазурем з голубими драконами таз ( очевидно старої східної роботи). Малий поливав на ноги з ковшика абсолютно білого й прозорого у місцях, де пробивалось крізь нього сонце,- цівку води. Десь посеред шляху зі ковша додолу цівка перетворювалась у лискучо-срібний пісок. Ступні хлопця тонули в тому порошкові. Він бавився. Любив змінювати картинки довкола. Скільки себе пам"ятав,- умів це. Після одного випадку, коли просто на вулиці запустив у повітря птаха, ( вже згодом батько сказав йому, що то з вигляду був голуб, бо птахів малий зроду не бачив) й тим налякав перехожих поруч,- його віддали "на навчання" у пансіон закритого типу.
Лука,- так звали хлопця,- не переймався тривалими розлуками з батьками, не сумував за домом. Він, взагалі, був сам у собі й самотність, яка пропагувалась у пансіоні не гнітила малого, а навпаки.
Він не почув, як до кімнати зайшов Учитель й тихо роздивлявся на забавку Луки з водою.
Малий так спокійно, ніби продовжив нещодавно перервану розмову, спитав:
- А хто такі ті Творці?
- Ти - Творець...
- Я?
- Від того, що Ти не знаєш що міститься в скриньці,- вона не стає легшою в руках...
- Добре, я - Творець! А що містить ця скринька?
- Дві речі: перша - Творець мусить бути людиною,- знати Все Своє Добро і Все Своє Зло. І вміти від свого зла відмовлятись.
- Друга?
- Мусить вміти бути Тут і Зараз: не в скорботі за минулим, не в мріях у майбутньому, не в любові і не в ненависті......та й навіть не в голоді за скорообіднім салатом... Тут і Зараз!
Цівка зависла у повітрі на мить, далі зі стелі полився дрібнокраплевий дощ.
Учитель усміхнувся у відповідь на це:
- Добре... захочеш поговорити,- знайдеш мене в саду...
(...далі буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396766
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2013
Сьогодні у повітрі кружляло всіляке: недодумані думки, зірвані з "хребтів" парасоль барвисті лахміття і серед усього й недосушені речі місс О. Сама О. зібралась до мами,- залишити їй на кілька годин свого 2-річного сина, щоб встигнути залагодити деякі справи. За дві хвилини на вулиці змокла вщент, парасолю й не думала "виймати з ножен". Який зміст? Завівало так, що малий у візку, завішеному цератним ковпаком, гадав, що мама привезла його на море подивитись шторм. Автобус став спасінням. У салоні вже були М. й ще дві тітки з її минулого життя, коли жила у мами, а вони були їй сусідками.
- Привіт О.! Ой, хто там так виріс? - до прибулих перша привіталась М.
- А ми тут про старого П. говоримо... Знаєш, що завтра похорон?- майже одночасно з М. видала "Непам"ятаюякзвати"...
- Знаю, навіть піду. Він тренував ще мого брата,- відповідала О., струшуючи залишки грози з куртки і витягуючи сина з візка.
А тітки поміж себе навперебій вже забувши про неї:
-Бідака...бідака....але ж вже й немолодий був....69-тий рік. А все тренував ту шкільну футбольну команду...
-А, шо то за робота?...
-Ну, Ти що? То чи не єдина добра справа для наших дітей - той клуб. Мій малий і не палив, бо бігав там з рання і до ночі.
-А шо то дало старому? Свого сина кинув, жив сам-саміський, а малий - за два квартали від нього... але тата не знав, і знати не хотів до останнього...
- Та... казав мій Б., що в пабі був якось з сином П., і той навіть тост виголосив... "за тих, хто став людиною всупереч батьківської нелюбові"....щось таке...
- ..... а піде, як думаєте, на похорон? Батька таки не стало?
Тут О. обернулась на тіток, які чомусь замовкли...
Час був знову ринутись у негоду, а вже коло церкви старої, що поблизу материного дому, поправляючи малому черевика, замешкалась. Під навісом храму висіло оголошення приблизно такого змісту : ... у п"ятницю 25 січня 2013 року від народження Бога нашого кличемо усіх рідних, близьких, усіх, хто знав П., тренера нашої прославленої футбольної команди проводити його в останній земний путь...
О. ще подумалось, що "кляпсидра" не надто міцно кріплена. Бо, хоч і знаходиться у затишку передвороття церкви, але для такої негоди - то не перепона.
Ніч видалась злостивішою за день. В"ючило такими важкими хмарами, що здавалось, небеса не втримають їх - набряклих, і кинуть на голови бідним смертним. А крутило! Вже десь між нападами негоди можна було тому, хто б не спав і дивився о"півночі в вікно - побачити, як невагомо і біло летить не то простирадло, не то - привид від старої церкви і до...
Крутиться, завмирає, звивається кудись понад дахів, повертається в траєкторію вулиць, рветься, ніби бажанням пошматованим позбутися того руху і знову пливе...
Наранок усе стихло - ніби й не було. Містові не хотілось прокидатись... Сонце різало крізь ще суворі хмари голосними і косими променями. Син спочилого в Бозі П. розшторив вікно в вітальній... й завмер. До шиби обличчя в обличчя дивився на нього портрет батька з церковним "запрошенням" проводити в останній путь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396184
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2013
Скільки облич у мовчання...
столика тиша... столика,
ніби їй мало завдання
стерти вчорашнє від лиха...
стерти, забІлити, вмИти
снігом, піском ...до поверхні...
недоторкАнно змінити
нижні регістри на верхні.
Скільки облич у мовчання...
многая-лика, як літа
тиша... ні пізня, ні рання
curriculum vitae
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395533
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.01.2013
Склепіння - виплаканії зіниці.
Порожнім небесам бракує хмар.
Вчорашні... вже підтоплені спідниці -
фасадами неприбраних нездар.
Вчорашній сніг, сьогоднішня відлига,
колишній фіолет вечірніх рис...
Плаксиво чамкає підслідно-стиха...
І кАрок стріхи сплавлено облис.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2013
Як Херувими із Нагасаки...
Я запускала риби,
а прибували
лиш хребти і плавники...
І на шпилЯці,
мазаючи затуманення на скиби
дахів, чужинське місто
спльовує в ставки...
То сниться, ні?
То може ми і були ними...
і зашморгом ловили риби...
Херувими...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391738
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2013
Усе - умовності...
підлоги скрипи...
блиск тарЕля...
поверхні... холод,
а чи... навпаки...
і біла стеля в темряві,
все ж тільки... біла стеля,
І хрест на душу - в вишиті хрести,
що на сорочці... й моцно зашнурованій під горло
в зберЕженні... як доступ до нутрА.
А все оце - живе,
коли штурмує слово...
І так буквально
в тілі
Є
душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391663
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2013
У мене є одна мрійка,
щоб замість серденька - дірка,
щоб рОзумчик був єдиним,
кому залишаєшся вірним,
а ще, щоб не сьорбати соплі,
не пережовувать... їх же,
вони не такі вже й ...солодкі,
думати,- значно ліпше...
У мене є одна мрійка...
а мріяти
теж
шкодить)))))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391192
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2013
*Притон - простір, де почуття підмінено на інстинкти й рефлекси.
Серед світу, який тепер кликали притоном, ще зовсім нещодавно вважались за дива нізвідкіля з"явлені просторові видіння. Тепер вони множились, як гриби. Часом зникали самі собою, якісь - швидше, якісь - довгенько стовбичили. Так довгенько, що ставали більш, ніж реальними. Але нерідко їх руйнували. Звичайні громадяни притону не знали ні причин, ні джерел виникнення видінь ( кликали їх фата-морганами), ні - чому і як вони зникають. За час повторного існування світ звик не задавати питань. Щоб вижити суспільство чітко розмежувалось на групи по горизонталі. А от вертикаль була одна - безапеляційно встромлена владою Центру - ідеологічна вісь: їсть - хто працює, думки про усілякі дурниці на кшталт: щастя, любові, - зайва метушня, виживає - дисциплінований, час кожного громадянина - власність Центру. Ці постулати навіть не обов"язково потрібно було вивчати. Вони так легко вмощувались у порожні серця громадян, що як друга кров запускали щорання механізми функціонування кожного, хто вижив й залишився існувати у притоні. Самовивільнення від мрійливих настроїв підтримувала, напевно, й зовнішня сторона буття. Справа в тому, що картинка притону втратила ознаки природи. Не стало лісів, трав,- усього, що колись як звичне, докучало раціоналістам і будило фантазію у мрійників. Витравлені тепер з довколишніх пейзажів кольори сезонних змін теж спочили в тамтешньому світі.
Тим неочікуванішим стало перше видіння. Фата-Моргана - здоровезний водоспад, "зростом" з найвищий хмарочос, падаючи у нестримну зелень тропічного раю, зайняв один з пустирів поблизу населеного пункту. Десь о четвертій ранку громадяни прокинулись від буквально шквального звуку цього потоку. Перші ж, хто наважились підійти впритул до видіння намокли у цівках водяного велетня. А запах. Пахнуло чимсь тривожним і неможливо-живим. Пахнуло листям, квітами, пилом стежок у тому лісі. За пів-години сюди прибув ґардівський рейд. Обтягли водоспад жовтими попереджувальними стрічками, виставили пости охорони, заборонили вхід в "уявну" оазу. А через дві години на місці старого кладовища виникла ще одна Фата-Моргана. Це був сад. Квітучий грушевий сад. Хіба переказати запах цвітіння весняних дерев тому, хто того ніколи не відчував раніше, або так давно, що й забув, що таке буває. Ґарда й тут не забарилась. Очіпили сад, але режим трудового дня було безнадійно зірвано. Громадяни просто серед робочого дня, мов загіпнотизовані стояли уздовж жовтих пасів й переважно мовчки дихали тим повітрям, вагітним запахами весни.
За першу добу органи влади зафіксували 33 Фата-Моргани. Наступного дня ще 104. Такими темпами Центр боявся втратити не лише контроль над притоном, а й саму ідею порядку. Громадяни надшвидкими темпами згадували, що вони - люди. А світ - що щастя можливе.
Продовження - "Орден Творців"...незабаром.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384859
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2012
РозпанАхане небо просилось у краплі.
Хтось тримав... ще хвилина... і ще у неволі.
ПокаЯнна нестерпність - хмарЕзнії паклі
набрякали, щоб ринутись в бОрозди поля.
Давай - плАч! Вимивай! Вилий болі струмками.
На поруки терпіння земельного падай.
СповідАльнії блиски розіпнуть вогнями.
Небо крається.
Кається.
Згадуй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382782
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2012
Я навигадую Тобі слів,
моя дорога,
моя мила.
Жиб не трісла
я з любові,
жиб не заміліла:
"МийооомИльоооомУтопАки
зоровЕсскапрЯчитьсоон
крассссснуцАркипулювАки
дром".
Я вигадую Тобі сховок,
щоб замість серця
мені був:
"УвигурОхастооомАйри
цув".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382524
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2012
Занедужав вчорашній сутінок,-
потемнів на нічних проспектах.
На долонях твоїх простерта
причаїлася звістка-пупляшок.
Вже готова тріснути-випнутись
в пелюстках вперекір утомі,
як вогонь, як множинний промінь
у долонях Тобою стиснутий.
Відпусти,- розмикаючи пальці
хай летить зі швидкістю світла
Що? Приручена? Мов осліпла...
Дременула зорею уранці.
Вже не втримаєш і не прив"яжеш.
В очі світло впускай світанком.
Тіні стелить сУтінок парком...
Порожнечу долонями важиш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382027
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2012
Зима. Як добре,
що зима.
Їй не прихОдити,
їй - бути.
Приходять ті, що йдуть.
Вона ж
лиш дозволяла
решті
вхід... по суті.
Вона гостИть що Літо,
що Весну.
Вона втирає сльози
плаксивій Осені.
ПлекАючи одну
мету -
щоб світу стало
часу
обернутись
на пережиті кольори,
на перебУті
будні й свЯта.
Вона ж - Зима
у білому розп"ята,
чекає доки
відпочинем ми.
НадИхаємось
холоду живого
у чистоті
змілІлих
запахІв,
наслухаємось тиші
та віршів,
надивимося на графічні риси
пейзажів,
вбраних в скромні ризи
аскЕтних
силуетів
і дворів.
Зима. Зима.
Їй час не на сезон,-
на вік.
Вона, як мама пеленає
сік
у стовбурах
до нового початку,
щоби запрагла
в сні Земля
достатку,-
прокинулась
готова до
вітрів.
Зима.
Як добре,
що Зима.
Їй не прихОдити,-
їй - бути.
У світові просторому
закута
в два кольори
безкомпромісних
днів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381738
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2012
Бракує знову слів - хоч позичай!
Живі лиш незрадливо мОї очі.
Я бачу світ, а він, мов мироточить
слізьми...от розкажи про це як знай.
І знов мовчу... що маю до роботи?
Як у лахмітті - вишукати вісь
таку, щоби - чи то пройшла наскрізь,
чи закрутила у спіралі дрОти
моїх думок, жиб вистрілить гіллям
живим того, що завтра стане мною.
Не в три погибелі як тінь - дугою
носила б на горбі мене земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380816
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2012
- Нація деградує!
- Нація деградуууууууууууєєєєєє,- мов прапор безмежний - ганчір"ям вкрив площу луною.
- Деградууууууууєєє!!!!
- Ує! УЄ!!!!!!!!
-Нація деградує!- знову з підмостя!
І знову - ганчірка чи то навіювання, чи зомбування:
-...дууууууууує! ...єєєєєєєєєє.
У підтримку "деградації" пустили капелюха натовпом. Хто скільки зміг - від благенької копіЙочки до вагомого "портрету"... Назбирали - подали на сцену. Ов-ва!
З підмостя:
- Сьогодні важливий день, ми купили гучномовці на зібрані кошти добровільних пожертв на "деградацію". Тепер ми охопимо більшу аудиторію! Тепер нам мало площі й міста!
І "понеслось" у безмірну кількість благочинних рупорів "від тої ж нації":
-ДЕГРАДУЄ!!!! Нація деградує!!!! І от вже вся країна і світ сумніви втратили, що так воно й є!!!
А у селі Українське, що в Україні глухий дід Богдан з лози корзини плів, частину їх спродавав, а частину просто роздавав тому, хто грошей не мав. Дітям сільським іграшки з тої ж лози...щоб жива та іграшка була, не пластикова. Груші в саду беріг, бо сад ще його дід почав засаджувати. Бабуню свою на кладовищі щотижня навідував. Дітям до міста гостинці надсилав, і не чекав вдяки...Жив - просто. І не дочув, що він, як та уся горланна "нація" вже ся здеградував на ніц.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2012
Жили Вода і Небо не парою, а як одне ціле. Довкола більш нічого й нікого. Купались один в одному, меж не бачили. Аж сказала якось Вода:
- А де Ти, а де Я?
- Нащо Тобі це?- відповіло Небо.- Я - як Ти! Ти - як Я!
- А може я красивіша, ніж Ти. А може - глибша!
Замислилось Небо...
- Якщо хочеш, - подарую Тобі Зорі. Побачиш в їх світлі які ми...
І засвітило Небо Зорі.
Замилувалась Вода, але де межа між ними - таки не видно.
- Ні, не бачу... І, взагалі, може то не Зорі зовсім, може то мої глибини так світять з мене. Напевно, я таки краща за Тебе...
- Якщо хочеш,- подарую Тобі Сонце. У його сяйві побачиш, де закінчуюсь Я і починаєшся Ти.
І засвітило Небо Сонце.
Довкола Води межа стала горизонтом. Розмежував горизонт Воду і Небо.
І Неба того було - скільки зір бачив і душа прагла, як сліпої на всі віки Любові, а Води - на одну планету тільки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2012
... а він таким не був. Просто ходив у куфайці ватяній, бо кожну копійку то "крапав" у долоньку голодної дитини, то кидав перехожій бідачці у торбу, щоб і не бачила, бо встидався такої своєї доброти. А купити пальто міг би, але як тоді дивився б у вічі тому, хто не може. Сміявся сонцю,- то й не дивно. Сміявся й дощу з негодою, бо чув у собі вдячність за те, що є разом з ними у цьому просторі й часі. Куфайка зносилась, продерлась на спині... Він часто засинав десь серед лісу, залюбований місячним світлом. Не встигав у чотири стіни дому на сон, як то люде звикли. Ватяне шмаття звисало з рамен. Здаля виглядало, мов крила.
Діти кричали: "Дивіться! Янгол!"
А він усміхався: "Блаженні..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378524
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2012
Де б взяти слів... Де брати сил і волі...
Без голосних акцентів і вітрів...
Якби на час заснути ґрунтом в полі
і переждати вІдтин холодів.
А над - нехай і сніг, й мороз, і вітер.
А під - ґрунтові води мруть на дні.
Я б пригадала в тиші стільки літер,
щоби травою стати навесні.
Усе мине, усе - завжди минає...
Посплю... Я відпочину й повернусь.
Мене ніхто, як Ти тепер - не знає,
і я вже менше холодІв боюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378422
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2012
Йшла, мов світу довкола стало чотири тверді стіни, і вони робили повітря все густішим. Воно її пресувало ззовні, зсередини, з серця...Її дитина хвора. А чия провина - її. ЇЇ. Які пояснення, які слова могли б втримати від розчавлення, від страшного скреготу руйнації. Де була - впала навколішки і від переповнення болем - молилась так, що повітря ззовні й всередущне утворили смертельне коло. Закам"яніла. Просто серед шляху. Наранок місцеві, оминаючи нізвідкіля з"явлений камінь зростом в людину, дивувались, хрест на душу клали. Але чи то "колективний розум", чи все ж милосердя,- нікому й до голови не приходило його забрати з дороги. "Божа справа",- казали старі,- "не ми ставили, не нам рушити".
Багато років стояв камінь, довкола нього селяни "збили" петельку шляху - оминали, майже завжди - замовкаючи. Аж поки одна шляхобудівна фірма не виграла тендер на прокладання траси, що проходитиме якраз по лінії старої дороги.
Молодий інженер, виїхавши на місце майбутніх робіт,- наказав вирвати той камінь - не до сентиментів, мало що там місцеві теревенять... Наказ є наказ,- робітники намучились з тою справою до пів-дня, та втомлені просили про техніку в підмогу. Нічого було робити,- дав відбій до завтра.
А на сон йому шепіт:
- Не руш мене, Богдане!
- Ти хто?
- Як твоя мама?
- Жива. Можна сказати,- здорова. А Ти хто?
- Яке щастя, що здорова. І Ти - такий великий. Прийшов до мене, не погордував. Не руш мене тільки, дай добути віку на тому шляху.
Прокинувся Богдан, як вперше дихав. Не те, щоб страшно, а так, ніби підгледів щось там, куди рідко пускають.
Наранок техніка стояла готова до роботи. Тільки молодий інженер оголосив вихідний. Розпустив людей, сам став коло каменя і не смів торкнутися...
Траса пішла, змістившись на кілька метрів. Місцеві далі мовчки оминали камінь, що просто серед шляху колись взявся нізвідки.
- Мамо!
- Що, Богданчику?
- А Ти ж з тих країв, де я зараз дорогу роблю?
- Та, Богданчику.
- А чому ми ніколи не бували там?
- ...я дитиною хворіла дуже, мати коло мене розум втрачала, а потім... поділась кудись. Ніхто і не бачив більше. Я ж видужала, а вона і не знає...
- Вже знає.
Надмірна доза емоцій -
паралізатор руху.
ПорУшена міра пропорцій
твОрить
з сердець -
каменЮку.
Камінь лиш з погляду -
мертвий,
що там, у ньому - питання?
Камінь -
вогонь
серцевИнно-впертий,
огорнутий у мовчання.
В камІнних садах - тишшшшша,
В камІнних садах - ссссспокій...
Яка фатальна омАна -
твЕрдь вИвороту вулкана.
ID: 330035
Рубрика: Вірші , Лірика
дата надходження: 13.04.2012 17:13:06
© дата внесення змiн: 13.04.2012 23:47:36
автор: Маріанна Вдовиковська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377841
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2012