| Сторінки (8/772): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 | » |
Я
зачіпила
хмару
і
тягла
туманом
Він
наче
шлейф
волікся
по
мені
він
так
придумав
мовби
я
йому
коханна
і
"відгорів"
й
мене
спалив
в
вогні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501878
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2014
...а на ра́нок забудеться все, наче і не було.
Душу знов поверне він зі снів, з походе́ньок далеких.
Ніби білі по небу вертають на гілля лелеки.
Сонце висвітлить небо, щоб потім спалити його.
А на ранок згадається все, наче і не було,
наче пам"ять, як зрада. А зраді так солодко здатись,
щоби потім... під вечір із неба рожевої вати
грона з хмар почіпити собі, як вінок на чоло.
Ніч ці грона обсипле, немов пелюстки поосінні,
і залише з вінка лиш тернові колючі сліди.
І так гірко з похмілля напитися стане води...
Не відмиють світанки... забуті й нікому не винні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501266
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2014
В час, який ми з Тобою узяли,
як воду і хліб, тіло й рани,
я б хотіла,
щоб поруч,
як ні.
Щоб були у нас донька
ще й син.
Я б хотіла, щоб в день,
як когось з нас раптово
й назавжди не стане
інший вперше б відчув,
інший вперше б відчув,
інший вперше б відчув,
що життя все
прожив
не один.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2014
Трава,
як кров,
як місиво життя,
біжить по луках
і містах, і людях.
Здіймається гора́ми,
ніби стяг,
і свя́тить,
й зраджує,
наче Іуда...
Трава,
як кров,
як ліки,
як ріка,
як океани з днищами у небі...
і часом обезводнено мілка,
і часом захлисне в терпкій потребі
її ковтнути,
гладити і ще
і ще, і ще, і ще
її надпити,
її втопити в собі,
проростити
і ще,
і ще,
і ще,
і ще,
і ще....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500658
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2014
Ніколи-ніколи раніше вона не знала, яка з себе смерть. А сьогодні її друг, дід Іван з квартири, що навпроти не відкрив на її стукіт дверей, як завжди. Замість нього двері прочинила невідома тітка. А потім бабця сказала, що дідусь помер.
Вона спочатку навіть нічого не відчула. Просто здивувалась. Колись вони у дворі розмовляли в компанії про смерть. Про те, що тих, хто помер закопують в землю. А один хлопчик найстарший, йому вже років з вісім, сказав, що мертвих не можна називати вже людьми, що в землі всі стають просто тілами.
Коли лягала спати, сльози самі собою вирвались потоками. У кімнату зайшла бабця. Обійняла. Поцілувала.
- Бабцю, як можна? Як можна діда Івана... і в землю.
- Послухай мене. Колись жила дівчинка, схожа на Тебе. І віку такого ж. Ще й семи не виповнилось. Була у неї подружка - дрібненька пташка, яка часто прилітала на підвіконня. Коли барилась, то дівчинка сумувала. Хрумкітливі шматочки випічки, свіжі крихти, ягідки,- щось смачненьке завжди чекало на пташку коло вікна. У них навіть було щось схоже на спільну мову. І дівчинці здавалось, що вона розуміє історії про бачене пташкою в мандрах.
Одного разу пташка прилетіла, але була така понівечена, що тепла в її тілі залишилось мало. Дівчинка взяла маленьке тільце в долоні й як могла ділилась своїм теплом. Аж поки пташка зовсім закам"яніла. Але мала не хотіла миритися, не хотіла відпустити... Вона не розмикала долоньок, намагаючись відігріти, повернути. Не спала, не їла, не виходила з кімнати... Ніхто не міг переконати її дати спокій пташці. Аж ось зморив малу сон.
І снилось їй, що з серця пташки виросла квітка. І така ж гарна. Така світла. Милується дівчинка, очей не може відвести і наче й розмовляє з квіткою, як з пташкою. Коли прокинулась, то пішла у сад. Зробила ямку серед коріння старої розлогої груші й поховала пташку там. Вже потім прийшли дощі... Дівчинка вкотре навідала подругу в саду. А там, серед коріння груші, виросла квітка, точнісінько така, як їй наснилась...
Бабця тихенько вкрила плечі внучки одіялом, вимкнула лямпу, зачинила двері до кімнати, де спала дівчинка, якій снився дід Іван, пташка і квітка серед коріння старої груші в саду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500627
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2014
Спиною до дощу,
очима в вічі.
І дім, як свідок з вікнами у світ.
І тіні дві,
як звірі недовірчі,
і тиша кам"яна,
немов граніт.
А було все!
І все тому, що... було.
Бо те, що є
попробуй поясни.
Коли впритул
на живо
п"ялить дуло,-
і сни, як справжні,
й будні так, як сни.
Ти сам, як тінь!
І я,також, напевно...
і все, що ми створили,
поза нас.
А так пильнуєм,
так тяжієм ревно,
неначе все назавжди...
не на час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500168
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2014
я з притиском тікаю від війни
начавлюючи вихід неіснуючий
тікаю від кривавої піни
яка мене ковтне
от-от
вполюючи
я вигадала бункер тиші в ній
не чути...
не побачити...
ні слова їй...
але тепер сама собі
як бій
тепер куди завгодно йди, чи стій
я вже частина бійні безстрокової
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500149
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2014
Заломила, як руки - гілля по-той-бічная ве́́рба
проти берега мого - на іншому листя губила.
І звивалась під вітром, мов крилами, віттями била
і гула, і трусила краплини із себе, як зерна.
І тріщала кора, надриваючи соки глибокі,
немов душу німу, що раптово озвалась на сполох.
І далеко луна відносила це кинуте соло,
і тривожились води внизу у ріці синьоокі.
Її власні зелені пір"їни прокапались хвилям.
Наче стружку із них надрізав вітер гострим дотиччям.
А над ним і над річкою стало багряне величчя,
у якому згоріло, як ватра вербовеє гілля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2014
Навіть преса всюдисуща лиш приблизно відстежила час, коли стала навально розповсюджуватись ця аномалія...чи патологія ( у різних джерелах). Справа в тому, що з невідомих причин у людей стали рости язики. Спочатку в госпіталі, клініки, лікарні, санітарні служби приходили люди з ранами від самоукусів.
Потім співмірно зі зростанням кількості звернень зростали і показники росту язиків. Хтось вже не міг скласти язик рулетиком і, засунувши його за допомогою рук у рот, там втримувати. Язики вивалювались і продовжували рости. Причин чи підстав: вірусних збудників, психічного підґрунтя,- для таких пертрубацій в людському організмі вчені знайти не могли.
Правда, поголос пішов і ширився, що активніше ростуть язики у тих, хто схильний до брехні. Дедалі частіше це ніби підтверджувалось, але спростування були такі приголомшливі, що за офіційну версію це не могло слугувати. Бо як пояснити, що 99 відсотків владних представників стали найбільш уразливими?
Відкривалися салони з оздобленнями і аксесуарами для підтримки вивалених язиків, шовкові стрічки для їх фіксації, спреї для зволоження...
Індустрія краси і здоров"я, як могла спершу чинила спротив росту. Операції з усунення надмірних розмірів були повсюдними, аж доти, поки розмір язика не став чимсь схожим на візитівку. "Язикаті" тепер ввійшли у моду і творили в ній свою гру.
- Согодні в нашому салоні новинка: сґібна таца на шовкових ґеменях, фо кґіпиться на фию і шудово підтґимує язик сеґеднього ґозміґу.
- У мошо шововіка яжик гіпеґґозміґу... у ваш є аам фо запґогонувати?
- Шак (пошепки і нахилившись клієнтці до вуха). У аас є чуговий візошок...
Довелось переглядіти орфографію, фонетику... довелось ввести "Нову язикову доктрину". Ну й що з того, що з нормальними язиками залишилось відсотків зо п"ять населення? Нехай встигають за часом або обслуговують більшість!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499503
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2014
На рубежах... Завжди на рубежах.
Прощань і прощень. Дня і тіні з ночі.
Як спалахом звичайність ріже жах,
а у надмірність світла - сліпнуть очі.
І ми усі, що зліплені із тіл
у них на рубежах - пильнуєм слово.
І в діло власне, як в тугу вітрил
вдихаєм із душі її вимову.
І човен наш, і хвилі, що під ним,
і небо те, що тане видноколом...
ще вчора рідне станеться чужим,
мов дужий вітер впаде стягом кволим.
І все, що маю - все і не моє.
На рубежах... на рубежах із небом.
А запах лісу пам"яттю снує
у пустці
вигорілим
степом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498628
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2014
Було у батьків два сини близьнюки. Однаковіські, що й мати часто плутала.
Одного разу, коли хлопці підросли, взяв їх батько з собою в ліс. Розділив ношу порівну між братами. Весь день мандрували, а як час прийшов близько ночі, сказав їм батько, що не втомився і піде розвідати дорогу далі. Чекатиме синів завтра у цю ж пору ген на тому перевалі, що видніється між дерев на тлі вечірнього неба. Але тепер хлопці понесуть кожен те спорядження і стільки, скільки сам батько для них відміряє.
Виспались сини. Наранок вдягли торби на плечі й рушили.
А коли наступного вечора дістались перевалу, батько, розвівши багаття, вже чекав на них.
Помучені та задоволені хлопці сіли коло вогню. Як сили стали повертатись, спитав один із них батька:
- Тату, не тому, що я особливо втомився, навіть навпаки, але скажи, чому Ти мені вибрав ношу важчу, ніж братові?
- Я чекав на це питання.- відповів батько.-І дякую Тобі, сину, за нього. Учора в дорозі несли ви однаково важкі торби. Але Ти сину, прийшов і був втомленіший, ніж твій брат. Хоча він весь час звертав зі стежки то за білкою, то на чудернацьке дерево подивитись. Ти ж, сину, йшов віддано стежкою і дивився під ноги, і мені допомагав. А стомлений дійшов до вечора, бо ноша була для Тебе залегкою, намарно сили тратити виснажує. Часом людині стає в нестерпну муку нести не так важку, як надто легку ношу. Брат твій у той час, коли Ти одну стежку подолав, десять коло неї витоптав. А прийшли ви обидвоє до мене в час призначений і хоч з нерівними тягарями поза спинами, але кожен зі своїми уроками, а не чужими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498421
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2014
Вітри осядуть на дахи рибалками.
І що піймає кожен з них? Кого?
Печуть думки, підшкірно колять скалками
чи, як кропива жаляться кругом.
На мене вже якийсь з вітрів націлений.
Закинув вудку. Жде, щоб підсікти.
І день вже мій повстав за ніч відбілений,
і я спійматися готова, щоб втікти...
Якщо для цього час уже,- лови мене.
Тримай міцніше, щоб не утекла.
Яким Ти кликатимеш здобич іменем?
І чи приманка все ж не замала?
Я здамся ловам, вітрові впольована.
І вирівняю дихання під ритм
його польоту, хмарами захована,
притворно вільна, легкістю сновид.
Мені нема снаги, щоби ховатися.
Сама прикличу вітер у собі.
Щоб виграти, то часом варта здатися...
не роздрібнившись в зайвій боротьбі.
Вітри осядуть на дахи рибалками.
І що піймає кожен з них? Кого?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498354
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2014
Пливла ріка пісочним днищем. Тихо, нечутно. Ні їй порогів, ні перепон. Аж поки не стала натикатись на каміння. А кам"яне дно змусило її заговорити. І чим вищий камінь, чим обширніший -- тим голос річки густіший. Сподобалось річці себе слухати. Нарозпів то сердилась - вирувала, то сміялась лоскотно. А коли падала з кам"яної лавиці водоспадом долу, то аж відчула себе чи не голосом світу,- так багацько і повсюдно звучала.
Та камінню це не сподобалось.
- Хто Ти така без мене? Твій голос -- то тільки моя заслуга. Пливи собі в свої піски і там насолоджуйся своїм мовчанням.
Задумалась річка: і так все, і ні.
- Гаразд, піду я в піски. І моє мовчання буде лише моїм.
Так і розійшлись.
Пливла ріка пісочним днищем. Тихо, нечутно.
Лежало каміння без голосу і руху тієї, що спокою не давала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497191
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2014
За нами
миру мало,
як ніколи.
Чи буде він?
Чи просто
рух в пітьмі...
На за і проти
вщентно
розкололись
ті, хто
в війну прийшли,
мов по прямій.
А те, що буде...
мабуть
пам"ять спише.
Про те, що було -
свічки й молитви.
І тихо
так росте,
наче не дише
душа
слізьми омитої трави.
Слізьми і кров"ю,
кровію і плачем
полей,
доріг,
країни
і землі.
А хто посміє
взяти й дати здачі,
піднявшись
із моли́твенних
колін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497116
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2014
Так і не вдалось з"ясувати хто саме попросив завітати у школу письменника Огюста Хінеґана. Зійшлись на тому, що це стало спонтанною ідеєю педколективу. Якось хтось із вчителів дізнався, що світова знаменитість 79-річний Хінеґан після 40-ка років проживання в Америці, 10-ти в Камбоджі, 5-ти в Грузії і 2-ох в Англії, повернувся на історичну батьківщину і оселився поруч, в районі Іствуд, просто таки навпроти школи.
Старий багато років вже нічого не писав, але це не мало значення. Він колись прогримів кількома оповіданнями і публіцистикою, мав свого часу гучну славу. Чи не кожен дублінець, ба навіть, ірландець, перебуваючи десь за кордоном, гордо казав, що він Хінеґану земляк.
Старий повільно, згорбившись йшов через усю залу. За ним, намагаючись тримати дистанцію і не протаранити письменнику спину крокував вчитель перших класів і ніс поперед себе лотків зо двадцять яєць. Зала, повна дітей і вчителів, гуділа і не конче й звертала увагу на цих двох.
Повільно східцями, ще повільніше до столу, який стояв у промені на сцені,- старий не поспішав, йдучи. Коли яйця були на столі, Хінеґан постукав по мікрофону, зробив кілька кругових маніпуляцій штучною щелепою і плямкнув щось просто в ефір. Хвиля дружнього ржачу покотилась від задніх рядів, де осіли старші, під сцену. Вчитель, який позбувся грузу і думав, що його місія здійснена, вирішив ретируватись. Став задкувати у куліси. Старий зупинив його якимсь муканням, але рішуче, тицяючи, в огорнуті плівкою таці з яйцями.
Учитель не посмів перечити світовій знаменитості й повернувсі до столу. Став одну за одною звільняти таці від плівки.
Увесь цей час Хінеґан стояв коло мікрофону і дивився в залу. Це тривало вічність. Аж втомило присутніх. Було приглушено і тягучо, ніби на поминках в чужій сім"ї, коли сказати нічого, бо й не знав покійника так, щоб хоч за чимсь пожалкувати, чи посміятись.
Останню упаковку яєць вчитель "звільняв" уже в повній тиші, так, що харчова плівка, яку він розривав пальцями тріщала, мов гроза. Сцену залишав, як рятувався.
Тоді старий покинув свій "оглядовий пост" коло мікрофону.
Він підійшов до столу. Поглянув на виструнчені таці з яйцями, ногою, не згинаючись, став копати стіл, підсуваючи його таким чином до краю сцени. Стіл царапав дошки і скрипів, коробки небезпечно хитались. Але це не спинило письменника аж до того часу, поки стіл не опинився на краєчку.
Зала чекала. Що ж він розкаже, що хоче пояснити усім оцим "перформенсом"? Наймолодші на перших рядах давно перестали смикати один в одного ...фонами, обливатись колою і зазирати в бокси зі сендвічами.
Коли увага уся і повністю була "в руках" Огюста Хінеґана, той ніби скинув з себе притворну вайлуватість. Одне за одним він хапав яйця і жбурляв в залу не прицілюючись, не вибираючи "жертву", не зупиняючись ні на секунду. Коли упаковка порожніла, він одним рухом жбурляв її на підлогу і вже обома хапав нові і нові яйця, влаштовуючи шквальний обстріл діточок.
Історія набула нечуваного розголосу.
Казали, що старий зовсім здурів.
Його, звісно, затримали за хуліганство.
У місцевому відділку ґарди в протоколі зізнання Хінеґан написав таке...
" Я, Огюст Джон Хінеґан, тиждень тому повернувся в Дублін на постійне й остаточне проживання. Винайняв помешкання на Іст роуд 12. В перший ж день у мене поцупили мою улюблену парасолю і кота, яких я залишив ненадовго коло порогу. Злочинцям було від 5-ти до 7-ми. Наступного дня мене обплювали з другого поверху недобудови, яка сусідує з моїм будинком. Один з нападників, років 6-ти намагався ще й поцілити в мене, дзюряючи, але за недостатністю досвіду, промахнувся. Три дні тому я знайшов труп свого кота коло порогу. Два дні тому мене обстріляли просто на вулиці качанами яблук. Вчора на журналістку, яка прийшла до мене угості, діти влаштували напад. Смикали за одяг, бігали довкола, обливали колою і викрикали вульгарщину. Наголошую, нападникам було від п"яти до дванадцяти. Я залишаю за собою право нападу, якщо право захисту в мене відібрав вік і обставини.
Огюст Хінеґан. Весна 2014. Дублін."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496156
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2014
... і найтихший подих може посіяти поле кульбаб
Чорнобиль
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495124
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2014
Не зчутись
в безстроковості
життя...
і плащ - на плечі.
Холод.
Дощ - на місто.
І все вперед
з пришвидшенням,
а я?
А я у тому "все" -
частинка,
звісно.
Відчужена...
Чи в резусі-конфлікт,
як, часом,
чужорідно почуваюсь.
Для мене день цей
тягнеться, як рік.
І холодно
до сліз...
Й дощить
без краю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495001
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2014
Моїй душі сьогодні до дощу...
До тихих крапель в потічках по вікнах.
І я оговтаю і відпущу,
як води не вертаються у ріках.
Моєму "все" потрібне те "ніщо",
яке просякне спомини й закути...
і я розтала й вимерла - так, щоб
і Ти зумів навік мене забути
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494649
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2014
Зміліє ніч, розколиться на схід.
І тріскатиме променями гостро.
А далі відповзе тінистим монстром
у сховки, тягнучи по собі слід.
У тих тіней примарні голоси,
що з ночі зіткані у шелест й шепіт.
Довкола лемент дня і дзвін, і легіт,
і полудень, як підліток басить.
Ламає голос час, ламає колір.
А ми всі зміни "бачим", мов сліпі:
як ціле небо блимає в відрі,
і цілу зиму сніг жбурля за комір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494637
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2014
У золоті купалася душа,
дзвеніла свічкою в трави просвіті.
А птиці високо у пір"я вдіті
губили часом кілька - в глиб ковша,
що горизонтом вигнувся в дугу
і пружно цілиться ув око світу,
яке у поспіху спіймати літо,
незчулося, як денний час загув.
Гойдає око і туманить дном,
де на самому краєчку турботи
ховає в сутінок сліди роботи
так, ніби кане в по́душку чолом.
Ще кліпне раз чи два, і буде тінь
над світом володіти в поволоці.
Упаде день вже видовжений в році
і люди висплять втому а чи лінь.
Наранок знову око зачерпне
з землі тих барв, що їх само й освітить.
Під стріхи зазирне, в обличчя й квіти.
Й навшпиньки тінь до вечора зіпне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2014
В один зі звичайних Божих світанків люди містечка прокинулись від того, що у них під вікнами шуміло море. І це в краях, де ніколи його не було і бути не могло. Вони розшторували вікна. Виходили на вулиці. Роззирались. Заглядали у водостічні труби і очі один одного. А далі прямували кожен у своїх справах. Моря не було. Але воно продовжувало шуміти, ніби на кожніського з мешканців хтось одяг навушники з мушель.
Так тривало багато-мало все їх подальше життя. І вони тепер навіть коли йшли на роботу, чи на похорон, чи на іменини бабусі, чи по круасан до сніданку... вони йшли шукати море.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2014
Лущиться світ, облітає.
Звуками змінює шум.
Небо розлилось безкрає
тлом пообідяних дум.
Там, у дворі, що за рогом
рипнули сходи старі
може під тим самим Богом,
може під кроком твоїм?
Вдячно надвечір мовчати
й слухати світ, як себе.
З неба рожевої вати
сонце на захід пряде
нитку багряно-гарячу,
цвіркіт квітневих жуків.
Росами трави заплачуть
від поцілунків вітрів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2014
Ніхто не любить так, як Ти. А я?
Як всотує углиб дощі рілля.
Чорніє не від чорноти, а від
насиченості. Колір йде услід.
Як зеленіє те, що було ще
сьогодні вранці тим самим дощем.
І розквітає пупляхом земля,
ніхто не любить так,
як Ти.
А я?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491257
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2014
Чекають береги, як обереги.
От вибрати наважусь: правий - лівий?
За чо́вном хвилі ніби тягнуть дреди,
і води ще довкіль не обміліли,
і луни ще стоять такі охочі
до переливів і густого звуку,
і сум"ять носять в лонах круглих ночі
й цілунки крапають мені на руку.
І я не хочу думати про завтра
і лаштувати дно човна в заплати...
А береги уже стоять, як варта,
щоб з двох бокі́в
"обіймами" стискати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2014
У долині між гір тихцем жило-було селище. Мешканці його поклонялись не богам, не силам природи, а скрипу, який нізвідки брався двічі в рік навесні й восени. Починався він з приходом нових вітрів. Вважали люди, що приносить він добрі зміни і свідчить про рух вперед їхнього маленького світу.
Над селищем височіла гора, а край гори просто над головами у мешканців нависав камінь-каменюка. Рідко хто так високо підіймався, але хто був - казав, що розміром той камінь, як усе їхнє село.
Одного разу пастух не впильнував частину отари і довелось йому піднятись аж до самого того каменю. Стомився пастух,- витягнув скромну вечерю і сперся на камінь, щоб вмоститись зручніше. Аж тут камінь загойдався під ним і видав скрип, якому усі мешканці поклонялись. Налякався пастух. Забув про отару, кинувся вниз у селище розповісти про своє відкриття.
- Та такий він хиткий, як зуб молочний у дитини. Та як добре щось його потрясе, то впаде на нас, що мокре місце залишиться з усього нашого світу,- надривався пастух перед народними зборами.
Люди головами хитали, але що робити,- не знали.
- Треба його звалити самим, щоб не жити у страху.
- Але ж ми самі своє селище ним розплющимо і без домів залишимось, і без скрипу, який благо ніс нашому народу стільки віків.
Довго сперечались, але вирішили таки звалити ненависний вже камінь, який посмів вселити в них страх.
Проти проголосував тільки найстарший з мешканців:
- Страх ваш пізніше народжений, ніж ви, тому його подолати зможете, а віра в скрип, який давала нам сили жити і рухатись далі - каменем народжена і з ним піде від нас. Те, що камінь хиткий - то така його вдача, бо ж і я пам"ятаю, як ще малим чекав на благословенний скрип з вітрами.
Але старого не послухались. Вигнали з селища собак, забрали худобу, запакували в пожитки усе, що могли і з дітьми покинули хати.
Цілий вечір і ніч чоловіки боролись з каменем. А надранок звалили його.
Він падав вниз, як несеться в прірву голос, стаючи луною.
І сліду від селища не зосталось.
І уся долина зайнята стала ним у великій тиші.
І люди розбрелись хто куди сусідніми горами, як сироти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490106
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2014
Вилискують ножі
новітніх трав.
Різьба по хвилях
філігранно-тонка.
Чи не до крові
виднокіл утявсь,
і сонце, як
вогненна ополонка,
як рана світу,
витік самоти
на всенський люд,
на ті ж самії трави.
А в нас вже леза
влучили коли
і влили в них
самотньої отрави?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2014
Занурюй у мене руки.
Лови там риб і птахів.
Підіймай з дна
скрипучу монетку
завтрашнього сонця.
Тільки не каламуть.
Може вже скоро
там осушиться все.
Стане рости трава.
Ти покосиш її.
Сплети мені тоді
солом"яного капелюха,
а ще
цяцьку для нашої
ненародженої дитини.
Хай це буде коник.
Морський.
І він буде пахнути
глибиною,
у якій Ти колись ловив
риб і птахів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488870
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2014
Час повільний, як кров та, що надто густа.
Зупинилися хмари й висять островами.
Я забула про все в ніч навпроти вікна.
Ніч, це те необхідне, що сталося з нами.
Скільки сили тоді ми узяли в полон?
Скільки волі дали на жертовні поруки?
Що розплющених пара пекучих долонь
увібрала у себе противника руки.
Ми - війна. Нас нема як мирити тепер.
Від одвічності -- просто в розкриті обруччя.
Все, що до, все, що після - нещадницьки стер
час, повільний, як кров, та що надто густюча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488788
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2014
Як шукаю простих слів,
щоб згадати Тебе.
Як колись Ти мене вів,
де серпнево пряде
осінь тінь. І димить сад
від багать і думок.
Я писала не в той лад
кожен новий рядок.
Я палила тоді сни
і жбурляла слова.
А тепер.
Де тепер ми?
Їх нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488630
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2014
Дзвенить верба кристалами бруньок,
в скляній зеленій і прозорій зливі.
І пупляхи пеленаних ляльок
у краплях бісеру дрижать імливі.
Як посеред усіх цих дивних див
не стати німо, не згасити подих.
Цей день, напевно, все мені простив
і зараз лиє в очі вербні води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2014
Світ здурів, сказився й поскакав,
як коняка - часу крізь пороги.
І не розрізняючи дороги
втратив сили, підкосився й впав.
Я була у світі волоском,
я звивалась в шалі свистом вітру.
І трималася за голу віру,
світ коли летів вперед чолом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2014
За днем - у день, як в нову воду.
На дотик холодно, чи ні...
Безпам"ятність, ніби свободу
накликую в самотині.
Бо хто б і скільки б їх не було -
усіх, хто любить на землі,
а новий день, як голе дуло,
націлене мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486541
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2014
Зоріє Ніч в безхмарності своїй,
цитує тиші що кому насниться.
І місяць, як зіниця з-попід вій
примірює посаду очевидця
земних турбот, які не кануть в сон,
людських запізнених повернень звідкись,
приручених світил, що із вікон,
мов Жар-птахи, ув"язнені у клітки.
Я вимкну світло, вимкнуся із стін,
і проти Ночі стану, як в дуелі.
Ми в рівній мірі боїмося змін
від сонця, що прийде й згорить на стелі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485963
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2014
Повітря теплішає й стає важчим,
його можна носити, як одяг.
Повітря не пити, вже їсти краще
і осідлати, як час чи потяг.
Виходиш у світ -
а ніби ще вдома,
і широта, як вектр безконечності.
І босі ноги несе невтома
безпечності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485948
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2014
Руда земля родила сині трави.
Приймала спини втомлених на них.
Гойдала очі в небесах старих,
поїла їх з травневої отрави.
І світ тіснивсь в усіх своїх свободах,
і ми в гріхах чистіші, ніж в снігу.
- А, знаєш, я колись умру
і попливу, як човен в тихих водах.
- Тоді і я. Я стану вітром і
принишкну втомлено, осяду в човен.
І буде він так тісно мною повен.
І вічність спатиме у нас на дні.
А зараз ми - на цій рудій землі,
що родить сині-сині-сині трави.
І хмари нам, як найситніші страви.
І свідками нам ві́три навісні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2014
- Дивися, птахи.
- ...дивися, птахи.
- Ну, чого Ти? Не передразнюй...
- ...не передразнюй.
Камінці летіли у воду.
Булькали, провалюючись в інший вимір.
- Дивись, кораблі.
- ...дивись, кораблі.
- Ну й нехай, дразнись...
- нехай...
Кораблі пропливали.
Повертались.
Ставали на якорі.
- Дивись, корабалі "на якорях" гойдає...
- Дивись, ми - під птахами, як "на якорях".
- Якщо Бог дивиться на нас з найглибшої глибини, то ми, як кораблі...
-... тоді мені точно потрібен якір.
- Яка з птиць - буде твоїм?
- ...а твоїм?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2014
З перехиленого
небесного сто́лу
сповзали хмари.
Далі просто летіли вниз.
А там на них
вже чекали твої пси,
щоб з"їсти.
В нетерплячці
мотали хвостами.
Штовхались.
Припни їх наступного разу.
Припни їх,
коли я нахилю небо.
Ті хмари,
для того, щоб
встелити нам землю.
Щоб ми, врешті,
змогли виспатись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484689
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2014
-Погано це все. Погано.- старий монах говорив кудись в кут. Він, загорнутий у чотирикутник грубого полотна, сидів на низькому ящику і босими ногами досліджував камінці, якими встелялась келія.
- Та чому ж погано? Хлопці прибули один кращий другого. Я моніторив дух їхній. То там такі показники... Дивовижа...
- Погано все це.- старий повернувся на голос молодого монаха, який стояв у білому позаду нього. - Не воїни добра вони, а констатація його...Печально це...
Якийсь час обоє мовчали. Чутно було, як тріщать камінці під пальцями ніг старого. Цей звук відніс молодого монаха назад років на п"ять.
Тоді він постукав у ворота цього монастиря, які, радше, нагадували оплот фортеці. Іменувався до миті, поки монахи впустили його, Мироном. Він був одним з кращих в "Гранатному ордені". Мало того, він був неправдиво, неможливо живучий. Ніхто з Ордену не доживав до його 19-ти.
- Знаєш, приведи до мене найслабшого сьогодні. А вже назавтра підлаштуй мені зустріч з найсильнішим. Але так, щоб ще й несподіванкою то для нього було. Вранці перед службою поможи мені перемінитись. Тепер йди.
Молодий монах мовчки схилився перед старим.
Коли за дверима стихли камінці, колишній Мирон, тепер Мирій обома долонями торкаючись грубих кам"яних стін, тягнув їх за собою, повільно йдучи довжелезним і вузьким, як безпросвітність безнадії, коридором. Від того, в білій сорочці майже до колін і довгих білих штанях, з руками, заведеними назад,тілом, схиленим уперед,- він нагадував птаха, який намочив крила і тепер важко тягне їх за собою.
Пальці, поцарапані не нажарт, стали пускати краплі крові. Мирій не почував того. Він думав над словами старого і не мирився з ними : "ну чому, чому погано те, що кращим бути не може? Констатація добра,- не воїни? Ну то й що? То й що? То й що...поганого, якщо добро стане повсюдним і за нього не доведеться вже воювати."
Вже за останні два роки стало зрозумілим, що люди, особливо чоловіки стали на голову духовно рослішими. А от пів року як...
Монастир не встигав приймати бажаючих. А, головне, що достойники такі, що ого... І це тільки в їхньому монастирі, а він далеко не центрального штибу.
Ті хлопці, що сьогодні прибули, то чудо, а не хлопці.
"Хм, найслабшого? Ото ще буде задачка такого визначити..."
А у себе в келії старий монах змерз. Його тіло горни - не горни у тканини... Він склав долоні човном. Вклав обличчя в нього. Довго розплющеними очима вдивлявся ув утворену там темряву. Бачилось йому різне. Ой, різне.
Його печалило те, що люди змінюються так кардинально.
Печалило, що після тої війни вижили найкращі.
Печалило, що їх так багато.
Він печалився з того,
що ТАМ,
з усього судячи,
проект "Земля"
вирішили
згорнути...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484524
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2014
Бубнявить сонце, зовсім молоде.
І синім, що аж крихко, стелить небо.
З-попід землі трава рости гуде,
випростуючи спраги пружне стебло.
А на землі ні миру, ні людей,
бо ті, хто є, то як ходячі думи.
Не сад скульптур, а світ одних тіней
у безголоссі серця множать шуми.
І, що ж, весна? І, що ж, усе в почин?
І знову світ ввімкнув свій вічний таймер.
А так гуде відбутись із глибин,
що може люди на Землі щось зовсім зайве...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2014
Я не пишу, бо не впильную слів.
Розтринькалась. Задавнена любов"ю.
І хоч високо як здійнятись над голів,
а вище, ніж сама, то все ж, не встою.
Моє мовчання - тиша від небес.
Моє безкров"я - вибухи предтечі,
і хто б в мені і відколи б воскрес,
і хто б мене без прощення,
без слів,
без каяття мого,
а все ж...
обняв за плечі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483090
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2014
Вже не болить.
Як жаль,
що не болить.
І гірко навіть вже не є... ні трішки.
І сипиться на голову блакить.
І березень гуляти ходить пішки.
І все, як все.
І все,
як у людей.
І навіть більше того, більше навіть...
А так бракує болю між грудей,
немов я зрадила про Тебе пам"ять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482414
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2014
Я колись, не забувши все ж про війну,
стану іншою і весняною.
Ще колись, серед найглибІ́шого сну
обізвусь Тобою коханною.
Ти не йди!
Хочеш йди...
але так...не цілком...
Не на вік, щоби потім оплакувать.
Я і п"ятим готова відбутись кутом
і свічею,
слізьми щоби скапувать.
Щоби потім,
забувши таки про війну,
Ти прийдеш -
Я прийму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2014
Пливли не в морі,
не в човнах -
на хвилях
нОвої війни,
у домовинах
по плечах.
Розстріляні
сини
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2014
й перевернулись небеса від баченого
від охлялої огидної правди накоєного
від болю втраченого
від пекла набутого тими хто чинив суд неБожий
бо тепер їм перевертатись у домовинах
кожному в свій час
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2014
Я сплакала очі... й не бачу, й не бачу...
червона навкруг пелена.
Немає вже сили жалітись на вдачу
і змісту на те нема.
Я знаю так сталось... й не буде... не буде...
і не повернеш "раніш".
Страшніше, ніж в пеклі затискує груди,
й не стане, мабуть, страшніш.
Сьогодні у душу стріляли... стріляли...
і було їм мало........................
1. Нікітін Микола Семенович
2. Дворянець Антоніна
3. Корчак Андрій - Львівська обл.
4. Веремій В'ячеслав - 33 р., Київ
5. Дідич Сергій - 44 р., Івано-Франківська обл.
6. Володимир Кіщук - Запорізька обл.
7. Сергій Шаповал - Київ
8. Ігор Сердюк - Полтавська обл.
9. Наумов Володимир Григорович - Донецька обл.
10. Олександр Капінос - 30 р., Тернопільська обл.
11. Плеханов Олександр Вікторович, 22 р.
12. Кульчицький Володимир Станіславович - Київ
13. Брезденюк Валерій - 50 р., Вінницька обл.
14. Черненко Андрій, 35 р., Київ
15. Пасхалін Юрій Олександрович
16. Мовчан Андрій
17. Коцюба Віталій Миколайович, Львів
18. Ремез Анатолій, Черкаська обл.
19. Віталій Смолинський, Черкаська обл.
20. Костенко Ігор, 22 р.
21. Бондарчук Сергій Михайлович, 43 р.
22. Дзявульський Микола 45 р., Хмельницька обл.
23. Хміленко Віктор, 43 р., Кіровоградська обл.,
24. Ушневич Олег, 32 р. Львівська обл.
25.Ткачук Ігор, 38 р., Кіровоградська обл.
26. Царьок Олександр Миколайович, Київська обл.
27. Гочин Роман, 44 р., Львівська обл.
28. Шілінг Йосиф, 60 р.
29. Креман Іван, Полтавська обл.
30. Верениця Роман, 35 р., Львівська обл.
31. Голоднюк Устим Володимирович, 19 р.
32. Паращук Юрій, 47 р., Харків
33. Байдовський Сергій Романович, Луцьк
34. Сольчаник Богдан Зіновійович
35. Зайко Яків Якович
36. Арутюнов Георгій, Рівне
37. Войтович Назар Юрійович
38. Гриневич Едуард, 28 р., Волинська обл.
39. Жаловага Анатолій Григорович, 33 р., Львів
40. Жеребньов Анатолій Миколайович, Львівська обл.
41. Кемський Сергій, 33 р., Крим
42. Коцюба Віталій Миколайович, Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480786
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2014
Колись, коли листи писались від руки, жив собі безіменний поет. Він залишав людям свої вірші на білих аркушах. Не ставив крапки після останього слова у вірші.
Жодному.
Ніколи.
Одного разу хтось знайшов порожній аркуш...думав, що порожній. Насправді, на ньому був останній твір поета - "."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480209
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2014
Якби з усіх усюд прийшли вітри
на кпини взяти спокій серця твого,
я б стала захищати до порогу
і не впустила б:
-Спи, коханий, спи...
Якби вся синь на раз зійшла з небес,
і не зосталось краплі навіть зливі,
то, милий мій, тому вони зсивілі,
що синій погляд Ти в мені воскрес.
Якби не стало "нас", а "Ти" і "я",
то скільки світу впало би у кому,
бо те, що нам,- не взяти більш нікому
хоч би і трісла навпіл ся Земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480193
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2014
- Не руби голову, руби йому плече...ліве, але накосо, щоб по тому місцю, де у людей серце.
Рицар у масивних латах майже середньовічних (тільки ширшавіть поверхонь обладунків видавала час) зів"ялим поглядом плив вниз, звідкіля карлик пищав вказівки...
- Ти чуєш? - метровий вже лютував.
- Як скажете, Голова!
Велетень здійняв над собою важкого меча. Націлив так, щоб потрапити чоловікові, який стояв обличчям до сонця, замружившись, так, як скомандував карлик.
-ССССС-ссссссс,-прошипіло в повітрі вістря.
З розпанаханої грудини вивалилось щось схоже на серце вполовинене. Звідтіля розсипались криваві сльози страченого...довкола по грубих дошках.
Онлайн-Натовп ревів.
Карлик навколішках кинувся лапати кожну "сльозу". Жодною не гребував. Ковтав і чув, як скаженіє люд довкола судного місця. Бурмотів:
- Слізоньки мої, слізоньки...
Надворі веснів 2041-ий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479260
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2014
- Знаєш, що таке ніжність?
- Знаю. Ваші жіночі штучки.
На це захрипіла сміхом.
Накрила холодними пальцями його очі.
Проти волі - чи в сон,
чи в марево одразу,
як клацнуло...
Він не бачив ні себе, ні того, що довкола.
Почув:
- Микит-... - обірвала ім"я,- він вже не дише...
-...не дише.- сам пролунав за нею.
Холодне тільце малого сина було поруч.
Було поруч і щось більше, страшне.
Приречення довгих років примирення, що це сталось. Це ось сталось з ними. З ним. Його малий син, який ще мить тому питав про слона в музеї, пахнув молоком і косився, як мама, коли сердилась....Зараз стигне тілом, бо неживий.
Від.
Від чого?
Нижче живота ссудомило.
- Ти не зможеш. Ти не посмієш мене теж залишити...
Її гаряча міжніг-вогкість ковтнула його цілком.
-Де син? Де світ? Де та страшна війна і безмайбутність?
-А...а..а...
Ніжно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2014
- Діду, чекай...
- А, дожени,- сміявся ще нестарий чоловік.
Він розштовхував великими долонями зарості сухого і тонкого очерету. Зі стрімких стовбурців просто йому на плечі й услід - дівчинці, що не встигала, на голову - летів срібний іній. Чоловік був таким велетенським, що дрібки холоду в білому зимовому світлі різали їй очі блиском, падаючи з висоти його зросту, минаючи саме сонце.
- Дідуууууууу...чекай. Фух. Гаряче.
Дівчинка плюхнулась в кучугуру. Сміялась, заливаючись. Дзвінко. Як пташок з себе випускала. Очерет, немов почувши, перегукував дрібно. Пересміював її, наколовши собі, як на вістря списів, ціле блакитне небо з білими хмарами. Гойдав світ...
"... і для чого нам стільки цього очерету? Знову долівку стелити будем, чи шо?"- мала обтрушувала сніг з подолу кожуха маминого і важко зітхаючи, натягала задовгі рукави "гармошкою" по лікті.
- Діду, от вже стільки того очерету, що Ти шукаєш?
- ...Бога очеретяного.
- Чого?
- Шукаю очеретяного бога. Він голос має. А мені треба для сопілки.
- Так то хіба узимку, дідо?
Дід нічого не сказав. А коли вечір нанизав на стовбурці очерету зорі ( точнісінько, як мама на голки бісер), то думалось дівчинці, що ніколи не мала вона такого намиста. А от коли виросте, та стане гарна, як королівна сама... як візьме її заміж найвродливіший парубок,-то змайструє їй очеретяний бог намисто з зірок. А дід на сопілці з голосу того бога зіграє їм шлюбної... Але снилось їй вже зовсім інше: подвір"я весняне, дрібки ціпяток коло порога і вона їх ні впіймати, ні порахувати не може,- такі ж жовті, як повсюдні пухнасті кульбаби...
Серед синяви студених неба і землі ніс на руках до двох теплих вікон хати на кремезних своїх руках ще нестарий чоловік чи то дівча, чи то сам сон. А далеко вже у нього за плечима зорі блимали серед тонкого очерету. Того, що всенський світ гойдає і ховає від людей бога, який майструє сопілкові голоси...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478666
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2014
Загасла ніч останньою зорею.
Недоспаним, як сон, забувся Ти.
І день таранить вікна. Треба йти...
Куди? Шукати знову панацею...
На день прийде і стане день новий.
На мене не подібна я колишня.
Омана, що цвіте за снігом вишня.
І місить ніч, як тісто... сон густий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478357
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2014
На скибу Місяця хмаріє мла.
Як чорні руки вверх здійнЯла Груша.
Чи дотягнутися? А чи зима
схолола так, що вихолола душу.
Бо ж не росте, то вище не дістать.
Не спиться теж, чи Місяць будить соки?
І Груша з сил останніх, ніби рать,
гілля здіймає і гойдає вбоки.
Скрипить. Безсонням загасити те,
що снити не дає в зимові ночі.
Могла б... то в місяця ясне лице
вчіпилась гІллям, лиш бракує мОчі...
А я в вікно дивлюсь на цю журу.
І майже чую скрип, і бачу інше...
Ох, як той Місяць сяє на кору,
немов цілує й жде весни на більше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477709
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2014
І Ти вже залежний...
Залежний від серцебиття.
На тишу не згоден.
Вона, як вчорашня пустеля.
А тисне на плечі
Тобою ж змурована стеля
і стіни, як захист від,
власне, самого життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477071
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2014
- Йому було п"ять. Світ довкола аж тріскав від подій. Особливо та трава, дерева, хмари і те, що жило там. Він часто приносив додому щось скручене у паперчику. Коли ніхто не бачив, він розгортав... і їв. Чи комаху, чи хробачка...
- Йому було 16-ть. Він першим серед друзів одружився. Скоро, взагалі, стане татом. Він приносив скільки міг продуктів в дім. А окремо - масну, рожеву сосиску. Коли ніхто не бачив...
- Йому 39-ть. Він одружений вдруге. Вони не їдять дома. Ресторани - те, що треба і для здоров"я, і для статусу. Але він щодня приносив додому трюфель. І, коли ніхто не бачив...
- Йому 56-ть. Він вільний і бажаний чоловік. Чергова коханка спить в спальні. Він на справжньому срібному тарелі викладає з художньою виваженістю морквину варену в глазурі з меду. І, щоб вона не побачила... Хай би й бачила, як там її? Але звичка!
- Йому 75-ть... Його приїхала провідати маленька правнучка від першого шлюбу. Він послушно відкриває рот. Вона годує його квіткою, яку щойно зірвала просто у них під ногами.
-Їж, дід! Ой, там і мураха була!
-Нічого, я скучив за цим... смаком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476651
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2014
-Дружба від кохання відрізняється двома нюансами. Один з них - вона мусить бути взаємна.
-Якщо б не було потреби виходити з дому, ніхто б не виходив із себе.
-Коли в життя людини приходить брехня, з нього йде філософія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476472
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2014
-Я не вірю в любов закоханих, - там Правда і не ночувала, їй тісно було б коло тих двох.
-Я не вірю в гнів молодих,- за тим гнівом не стоїть ще нічого, окрім бажання знайти себе.
-Я не повірю ніколи в жертовність того, хто тільки-но намітив собі нову мету. Бо він вже шукає кредит під неї.
-Я не повірю ніколи в те, що немає Правди на те все. Бо коли довкола стає німо і глухо. Ти стаєш сам напроти себе. Чи Ти закоханий, чи Ти юний, чи Ти натхненний ідеєю, - бреши кому хочеш. Як хочеш називай їх. Але з собою, коли найбільш сутужно і тихо...будь жорстоко-правдивий.
-І тоді...вірити можна у...у...у..., але НЕ вірити - тільки по совісті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476209
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2014
Жило-було Сонце. Над ним - нікого. Така велич його буття. От тільки як не прокинеться, так баче, що хлопець якийсь жбурляє день у день каміння в напрямку до нього. Чим завинило? Що вдіяло не так? Засумувало Сонце... Хворіти стало. До людей навідується зрідка, ще й казна як.От одного разу, коли рівнодення на Землі настало на коротку мить стрінулось Сонце з Місяцем. А Місяць побачив смуток Сонця й спитав:
- А що сталось, що на світло твоє така напасть?
- Знаєш,- відповіло Сонце,- всі мене люблять, всі чекають... окрім одного... Хлопець те й робить, що жбурляє каміння в мене. Влучити, звісно, не може, але чим я - недогода йому?
- Не зважай, - відповів Місяць,- той хлопець - мисливець на кажанів. А їх видно лише, коли втрапляють в моє світло... От він вдень і тренується.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2014
Я не буду Тебе любити!
Ніколи!
І це слово пішло бродити
по колу.
Я не стану Тобі немила,
і мила...
Не від мене прибуде слабкість
чи сила.
Я залишуся поза зором
у долі.
Поза межами твого рабства.
На волі.
Я не буду Тебе любити.
Ніколи.
І це слово бродити стало
довкола.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475237
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2014
...і кане в Лету ще одне ім"я.
Воно піде, як тінь, що не палає...
Хто без коріння,-значить, й без гілля.
Хто ситість шлунку плутає із раєм -
той кане в Лету, як лише ім"я,
не твір: не епілог і не предтеча.
Як камінь, що "летить" але до дна...
і це не смерть, це знову буде втеча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475108
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2014
пам"яті Михайла Жизневського
Осліпло сонце. Вдень горять вогні,
з"їдаючи йому скупе проміння.
Ми -- на зимі-червоному коні
і не насіння сіємо,- каміння.
Закушено вудила до десни...
Пече... Чи кров? Чи Спас іде у груди?
- Опісля що червоної зими?
- Роби що треба, й буде хай що буде!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475105
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2014
залийте їм чорною фарбою ротИ
бо там й так чорно
чорнії люди у чорні стали ряди
служити чорту
завтра не буде
завтра з учора нема
є зараз і тут
нам і червона згодиться зима
суд
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474293
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2014
Як Нелюбові шлюбував Він вірність....
Як Некоханню плакалась Вона...
А за лаштунками - Зима...Зима...
і віхола, і їй снігів покірність.
Як Нелюбов шукала і знайшла
Його, щоби служАка був до скону.
Належний лиш її пустому лону...
Зима повзла і язиком мела...
Як Некохання вкрало тіло Їй.
Йому немов обітницю давала...
Той біль пила і навіть не стогнала...
Зима стелила в ноги сніг... чи сіль...
Вони на крАєчках Зими удвох
вже в парах з Нелюбов"ю й Некоханням.
А та Зима прасива і прадавня,
як ця Земля, чи навіть, Бог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473518
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2014
Об гІлля вороння гострИть дзьобИ.
І це не на дуель, не для двобою.
Зима сміття сховала в холоди
і вкрила це морозною корою.
То ті дзьоби гостряться, щоб клювать
і доклюватися - до жрачки вперті.
Їх дзьОби вже працюють, аж дзвенять,
як на церквах сповіщення про смерті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2014
Нікому не множитиму печаль,-
краще сховати себе у панцир...
краще ув"Язнитися у карцер...
й не жаль себе ... нажаль...
Жаль проживати чужі жалі.
Жаль...на гілках чужих гойдатись.
І не за правилами грати...
Жаль-чи нежаль... Не мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473031
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2014
А він ішов... Вона кидАла в спину
йому слова, як грудочки землі:
- Не зможу я! Загину я! Загину...
А він ішов і танув у пітьмі.
А він ішов. БулО йому чужому...
Тепер чужому, вчора ще рідні́
безжально, без нудьги ще сил, без дому...
І двоє їх... І були вже самі.
І він ішов. Вона конала збоку.
Ніхто їх пуповиння не розтяв.
Як той тягар важні́ла з кожним кроком.
І сил тягти її уже не мав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473005
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2014
- Ну, послухай, для чого у сОбі ятрити,
що в минулому правдою бУло й не станеться знов?
То як з того, що нуль - повизбирувать мита.
То як в тому, що скисло, вишіптувать шось на любов.
Завтра сонце не те, що учора ходило,-
розжене, порозсіює нОві й іскристі світлА...
- А до мене вчорашня повернеться мила???
- Ні...
ПрийдЕ...
Звісно, мила...
і зовсім не та))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2014
- Ще ось трішки і все...
- І вже, точно, не стане боліти?
- Іще день перебудеш, а завтра,- хоч сонцю не встать...
-Обіцяй?
-Обіцяю...
-Це як похорОннії плити?
- І нанизані зорі гірляндами - понад - висять.
- Більше жодних світил???
-Щоб нікого ніколи не вздріти!
-Щоб осліпнути рівно на твОю німу глупоту?
......
А наколки-сузір"я забудуть, що зовсім не квіти...
й зачарують, і ро́лю зіграють із ними не ту...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472578
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2014
Уперті голови об дно.
І ноги - стоптані об хмари...
Нечувані досіль примари -
тримаючись руками пари,
горнулись ув одне рядно.
Назустріч коляда і вир:
- Хто зна?
- Повір...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470528
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2014
В колосся золота - урок серпом.
А у бадилля - сивим перший холод.
Якби не знав ніхто, як важить голод?
Якби не на почин гора - горбом,-
а так, відразу, раз - і здійняла
навиворітню в землю два крила?
Не відривалась би, як від мурахи...
Гора
від
птахи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014
Мелодія соталась з хмар,-
її за косу тяг дзвонар.
Розгойдувалась у воді
та музика в човні. (мелодія і дзвонар)
На раз і два - він і вона,-
на два і три - вітри.
А скоро-скоро рань і синь,
а скоро зІрок втеча з скринь.
Зостанеться лиш та одна -
що, як маяк човна. (човен і зірка)
На раз і два - він і вона,-
на два і три - вітри.
Вони прогірклись на вустах,-
на дні човна затінивсь страх,-
дрижала попід дна вода,-
свистіла висота. ( він і вона: вітри)
На раз і два - він і вона,-
на два і три - вітри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470095
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2014
Не любити в краплях дощ і сніг...
Не любити в крихтах хліб й пісок...
І у поспіху в нікуди біг
крок у крок.
Як любити - то усе й цілком.
Як любити - то з небес й до дна.
І до Тебе, то лише бігом.
Й я одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469710
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2014
У мене бистра кров й Тебе вона затопить
як десять років тОму...і тепер.
То ніби дні, що плин Дністра вже стер,
то як ті сили, що на нове копить
моя так бистра кров, як твій від неї біг...
Лиш швидша все ж, раз Ти втекти не зміг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468865
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2013
Ховає ніч крапкИ,
їй все до...коми.
Блакитні очі зімкнено
у дві дуги.
І чи то сон, а чи
то спомин?
А чи то русло чорної
на всі боки ріки?
Тече у світ в дивАх,
як в кружевах.
Чи ніч, чи страх?
Чи ніч, чи страх?
Чи страх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468850
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2013
Душа - на виліт. Слів ліміт - на нуль.
Гучніше ще у передчасній павзі
по кришталевій і округлій вазі
шаліє черга гострих, куцих куль.
І все в друзкИ: чи та душа, чи скло...
розсипані на скатертини тіло,
що наче жінка сніжно-ніжно біла...
І тихо знову, ніби й не було
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468423
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2013
Якби не спати вічність і ще рік?
У вдосвіта без сил в вікні стояти?
Якби мене хтось так уже прирік?
Навряд чи б я тоді могла злякатись.
Я вже не сплю
давним-давним-давно.
І ніч мою
не виколять зірками.
Я так люблю Тебе,
що не люблю!
Щоб не проспати
все про Тебе снами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468249
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2013
́А за вікном - сніги, сніги.
Порепаність пейзажів.
І тло - у срібності фольги.
ГіллЯ у сажі.
А для думок - не Ти, не Ти.
Вік-нам фасадів.
Спливають хмарами світи
з-за ґратів.
Я не питаю, не зову:
навіщо треба?
Переболю...переболю
...без неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2013
Я категоричний противник такої риторики. Я за те, що людина сама собі - найбільший ворог, друг і любов, але цей вірш мене вичавив. Я його знайшла...ганьба як - на ТБ. Як прийшов, як сприймався б, а факт залишається фактом, у мене серце завмирає від цих звуків:
Я не могу без тебя жить!
Мне и в дожди без тебя – сушь,
Мне и в жару без тебя – стыть.
Мне без тебя и Москва – глушь.
Мне без тебя каждый час – с год;
Если бы время мельчить, дробя!
Мне даже синий небесный свод
Кажется каменным без тебя.
Я ничего не хочу знать –
Бедность друзей, верность врагов,
Я ничего не хочу ждать.
Кроме твоих драгоценных шагов.
Николай Асеев
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465715
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2013
Цілувалися в машині під дощем.
Обнімались через плащик і пальто.
Стукотіло усім тілом за плащем -
у хвилину, мабуть, більше аніж сто.
Далі дихалось, ну зовсім, як в кіно.
І ховався смішно носик у рукав.
Тільки... ледь не позіхалося в пальто.
І байдужо дощ за вікнами стікав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463917
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2013
Їх, молодих богів будили голосно!
Порозтинали шкіру на два боки.
Свистіли в вуха,- щоб єдиним помислом
було зостатися в живих,- до рвоти.
Їх, молодих богів доземно тиснули!
Вклоняли,- ніби світу в ноги!
Їх брали, як фортеці - приступом,
забувши, що вони ж, як боги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463436
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2013
На вулиці вже світять люстри...
У мене ж вдома дощ і дощ...
Замерзлі парку лавки й бюсти,
луска бруківки мокрих площ,-
усе тепер у мене вдома.
А за вікном: моє горня
і коцом вкрита тепло втома,
і сукні в свята й нащодня,
...і Ти, сутулий і змарнілий,
з горнятка мого там п"єш чай.
А в мене сніг... вже зовсім білий
відрізав відступ чорних зграй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2013
На "плакати",- бракне душі...
Давно, давніше не буває
у позаранковім ковші
туман, немов мара гуляє.
Туману згинути не жаль,
туману сіятись - в спасіння,
але у супереч бажань,
завештує чуже похмілля.
Йому б заплакати... За ким?
Поспівчувати на розраду.
А він гойда, як білий дим
невиплаканість листопаду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2013
Бувають слова непідйомні:
важчі, ніж кілограми чи літри.
Хоча можуть здаватись ззовні
кружевом сніжним в потоці вітру.
Здаватися можуть і пір"ям:
м"яко носити обтяжливу суть.
Ховай тільки душу і тім"я,-
Влучать.
Уб"ють.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462390
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2013
Зашмагає листопАдовим дощем,
відхлистає листям тротуари.
Як тоді все заново почнем?
Один з Одним - двоє й не до пари.
В берегах будинків руслами доріг
зверху протікають ріки неба -
дроблена у видимій частині гри
ця стихія однокоренева.
За дощем не видно: осінь, чи весна?
За слізьми простіше заховати,
що минає. А тоді дарма
згадувати погляди і дати.
Не забудь, як пам"ятаю я Тебе!
Більше, ніж нам дали, не візьмемо.
Але хмар, що відбули не поверне
вічно вільне і самотнє небо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2013
Як гладив він Траву,
мов гриву в непокорі...
Вона скорилася,
неначе долі.
Як він творив!
Як заплітав
у коси хвилі...
І сам тонув,
і воскресав у силі.
Трава співала
і гула йому:" Назавжди".
Із ним ні мертва,
ні жива,- пропавши.
Тепер сама. А він?
А він - лиш Вітер світом.
Траву ховала лиш зима
під снігом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461522
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2013
Зимовий сич нагукує тугу.
Круг білих ніг - по білому сліди.
І топить, як у відчаї - в снігу,
від болю білої тепер води,
оте, що було маревом і сном,
а стало замість хліба і вина.
Ходила озером, як білим дном,
як вже утоплена - жива туга.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461404
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2013
катулялась
катулялась ртуть
нагодувати пупок
землі
розігрівалась
рі-д-кою
і плив по ній
Цінь Ши Хуан-ді
думав
що стягнув
у Піднебесну
водою
неводою
Світ
сторожить
його думи
Теракотова армія
огородився
Великим муром
а ртуть
вже шукала
нового
пупка
на тілі
іншого
Світу
?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461376
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2013
Такий сьогодні день, а що той мід!
Тягучий плинно, скрапує поволі.
На вікнах шиби вмиті, наче голі,
ціловані гіллям, дзвінким в просвіт.
Лунким, як батоги в боки весни!
Хрустким, бо осінь... й відчуття оманне.
Та все чекає, наче з неба манни
ще теплу ніч і зорепад рясний.
То вкрай, то вщерть упитись до зими
останнім поцілунком сонця в губи
жадає осінь. Аж до грудня згуби
коротке щастя пИє до пітьми.
До снігу першого і скриготінь,
утомлена й слабка, подовжить тінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460405
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2013
Тремтливі кола вогняних ривків,
ув"язнених у гноту шнур... й не далі.
Немовби тих, що в небесах бувалі
замкнули в стіни воскових гробів.
АлЕ світ досі міряють вогнем:
згоріти всім, що ще спалити можна,
і сяють то із тріском, то побожно,
витончуючись начисто. Живцем.
Горять свічки, горять мої думки
у попіл легкий. Диму без і чаду.
Як пелюстки у божевіллі саду
вибілюють безпам"ятсвом стежки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2013
Десь шукати твоїх слідів,
щоб забутись в котромусь з них.
Щоб згубитись. Ловить вітрів,
бо в якомусь твій голос стих.
Бо в якомусь твій запах і
може спомин про мене, та
недомріяні ще пісні,
недосягнута висота.
Десь шукати себе, щоб знов
розгубити на сни і час,
у яких Ти ще не знайшов
хоча б миті, де все про нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2013
Ти забудеш мене, я дозволю Тобі це зробити.
Коли навіть прокажеш ім"я не мені, а моє:
не згадаєш. І станемо ми у Безпам"ятстві квити.
А воно вже між нас павутинням забу́тку снує.
Тільки ті мотузки не важливо від кого почались.
Дірки між павутиння - обірвані вітру листи.
От неправда, що винних немає у тому, що сталось.
Винні є:
Винен Ти.
Винен Ти.
Винен Ти.
Винен Ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459779
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2013
Німує ніч у зав"язку зорі.
І трави шерстю дибляться на небо.
Сичав про Тебе голосом змії
півсон. І місяць-пів пірнав у вербу.
Щезай, як ніч. Зійди, що той туман,
який росою вмощується тихо.
А Ти на те,- напасницький сапсан,
шукаєш здобич і чатуєш лихо.
Німує ніч, і я німа-німа.
Туман вже визрів променем на росах.
- Що Ти в цих ловах, милий, вполював?
Голодний сокіл в день вдивлявся скоса.
Що йому сон? Що йому я й мій світ?
Йому немає часу й сил на тугу.
Він набирає голоду на літ
і вітер закільцьовує в підпругу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459667
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2013
Любилися Ріка і Вітер. Усю весноньку любились. Усе літечко пестились. У всю осінь притискались так щільно, що не розняти. Але одного разу запізнився Вітер до Ріки. А та на мить забула про нього. На мить одну з Дощем так загомонілась, що аж з берегів вийшла. Не сховаєш то від Вітру. Замість перепроситись, то сміятись стала:
- Ну? Що й зробиш? Все одно до мене вернешся. Повештаєшся-політаєш і повернешся. Хто Тебе ще так любив, як я? Де мене від очей своїх сховаєш?
Промовчав Вітер. Тільки звився над Річкою.
Та "у спину" йому загула.
Помикався Вітер світами, бо нема йому місця коло неї і без неї - нема. Зачерпнув холоду з гір. Аж крижаним став.
Здаля ще побачила Ріка його. Втішилась. Скучала. Чекала.
А він - до неї. Від поцілунку їхнього вкрилась Ріка кригою міцною, як померла.
А Вітер дивлячись в її скляні очі, гладив зрадливу душу:
- Ось як сховав я Тебе: є Ти і нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2013
Люди, як в салатах:
трохи сюди накришились,
трохи туди наплястерились.
Я хочу цілим шматком...
Тільки то тяжко перетравити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458704
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2013
Ви пам"ятаєте дощ з дитинства?
Це коли в селі серед поля, раптово.
І босими ногами спершу - на тонку коринку,
що утворилась миттю на дорозі,-
а далі - в тепло м"якого пилу.
Аж поки злива не пробере шлях "до дна".
Або, коли в Одесі серед спеки і парку.
І асфальт парує, як праска.
А калюжі гарячі.
На диво тато з мамою не забороняють роззутись.
І от вже нема пам"яті й стриму нема.
Нема нічого, з чого б завада літати.
Від калюжі до калюжі під дрібним і рясним.
Тільки час від часу погляд чіпляється за обличчя батьків.
Сховались під деревом... і усміхаються.
Або, коли...
Дощ з дитинства.
До мене він завжди приходить босоніж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458413
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2013
Він розгортає свої крила так, як розпускається чорний тюльпан. Аж тріщить світові довкола тих пелюсток.
Він розгортає свої крила так, як ніч розливається чорним молоком всеусюдно, навіть в тріщини між плато.
Він розгортає свої крила так, як чорнила просякають скатертину. І нема вже місця на ній від білого.
Як у душі від болю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458411
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2013
Зустрілись якось півправда з брехнею:
- Я, звісно, краща за Тебе. Бо навіть якщо спочатку крутить мною обман, то з наміру викрутити на пряму.
- А я одразу для того, хто мене проводить правдиво неправдива.
- То ж я й кажу, що до правди мені ближче, ніж Тобі...
- Я від неї віддаляюсь прямолінійно, а Ти - з вивертами... То хіба хто порахує відстань віддалення? Кому то треба? Хіба тому, хто від неї вже на наших теренах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2013
Як добре, що у Тебе є шкіра і запах...саме така і такий. Бо коли на Тебе стільки люті, що хочеться порвати її, то на відстані можливості це зробити - він обеззброює. На ній - тисячі зарубок від моїх поглядів, а у ньому -нескінченна кількість моїх потоплень. Якщо б Ти був без запаху, або з іншим,- скільки разів я б вже убила Тебе? Бережи його на ній. Носи його, як єдине, що тримає нас разом. Не даруй нікому його окрім моєї шкіри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457833
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2013
Зустрілись якось холодна вода і окріп. Думала холодна - зігрітись, а окріп - і холодну довести до кипіння. Але, насправді, не зустрілись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2013
- Можна, я черпатиму з Тебе?
- Можна.
- А можна обома руками?
- Можна.
- А можна... я так втомлююсь. Руки помити ніколи. Можна брудними?
- ...можна.
- О, слухай, а можна... Тебе так багато. Можна, я покличу її. Нам і на двох в Тобі вистачить.
- Ні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457632
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2013
Нехай буде так!
Нехай забудеться все,
як мара.
Нехай закриються
ворота вітру,
який ними вривався
мені в душу.
Не хочу відчувати,
не хочу знати,
не хочу...
і хай буде так.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2013