| Сторінки (8/705): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 | » |
мовчазна, несмілива, чиста
любов до чорта – не кажіть,
що такого не може бути.
вона йому ніколи не признається,
бо формально належить ісусові.
і ось вона, коли ніхто не бачить,
приходить до сатанинського олтаря,
щоб покласти на нього серце,
серце ягняти, – й відправити сором кохання.
цього ніхто не бачить, тому вона й не соромиться.
диявол нічого не знає, він взагалі вже мертвий.
й ніхто не сміється з того.
що ж? не сміється й ісус.
він волів би того не знати,
він помирає щоразу як перше не хресті,
коли його наречена приносить дияволові
ще одне серце ягняти.
він не був би собою, якби його
шанували його святі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2021
я знаю: "колись" означає "ніколи".
та все ж таки ти якось думала платити
за обіцянки, дані уночі?
поклич якогось москаля-чарівника,
й нехай він прийде зі своїми чарами,
сам навіки прикутий
до вогню, що горить в його мозку.
– та вже запізно. запізно для сліз та лементу,
до того ж ніхто тебе не почує.
тебе вже торкнулося зло. ти відчуваєш цей дотик?
авжеж, відчуваєш, отже запізно.
запізно бажати, й робити, як забажаєш.
ти ж відчуваєш, як твоя сила зростає?
тебе лиш на чорні справи благословила пітьма.
отож, як побачиш, що твоя свічка згасає,
ти можеш востаннє пожартувати,
що все то було дурнуватим жартом,
і відпустити мене. – чи ні?
ні, запізно. ви сказали це слово,
ви сказали його запізно, й вас ніхто не почув.
а почув лише хтось, хто почав перегони злощастя
саме тоді, коли ви з'їхали ген на узбіччя.
чи відчуваєте ви цей жагучий благальний дотик,
дотик зла? о, вже знаю. пізно, занадто пізно.
боже, якщо ти мене почуєш, спаси й сохрани.
господе всемогутній, я вірю в загальне добро.
зараз я впав, та не схильний у тім звинувачувати
ні тебе, ні людей. – ні, взагалі нікого!
прийшла біда, й поволокло мене до пекла!
всякий мисливець одного разу
стане нікчемною здобиччю.
я, що маю рушницю та копійчане алібі,
мушу бути готовим до судного дня.
дивися, дивися! твоя свічка вже догорає.
чи не пора признатися, що все було дурною
смішною грою? я її програв.
дозволь мені, присоромленому, піти.
запізно? хто сказав це слово?
запізно – хто його почув?
запізно – й всі чари миттю розвіялися, –
чи я, чи ти, чи навіть ми всі опинилися в дурнях.
що ж? пізно плакати чи бити себе в груди.
тебе ніхто не почує, бо вже й нікого нема.
тебе ласкаво просять: будь назавжди!
і я просив, та пізно. вже запізно
too late, black sabbath
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2021
я – звичайний божевільний чоловік,
що вселився до твоєї голови.
що я там роблю – то мій звичайний клопіт,
але мені здається,
я тут ламаю стіни.
ти – невинен. тебе засудили за злочин,
скоєний так давно, що скоїв його не ти.
там взагалі не було кому скоїти щось подібне,
бо всі лишень пильнували, аби ти не впав з висоти,
а якщо вже впадеш, підхопити й не дати впасти.
а ти лежиш та дивишся на стелю.
що там? я бачу, там тільки золото й діяманти.
ну, мені час бігти кудись у справах,
а ти, коли хочеш, повзай тут, наче вуж.
не хочеш? тоді повідмикай всі двері,
що їх ти раніше так ревно позамикав.
немає давання, коли ніхто не бере.
я нічого тобі не дам, коли ти нічого не візьмеш.
тебе перекрутили в кожному шматку
і в кожному слові. ось ти дожився!
твої почуття та вподобання свідчили проти тебе.
а може, ти хочеш довіку платити – аби лиш було кому –
за вчорашні гріхи твого батька
та за инші злочини людства?
ти – дірка не портреті гуманізму!
чого ти хочеш насправді? донести свого хреста?
авжеж, ти його донесеш: донесеш до самої смерти,
і буде тобі розп'яття там, де впадеш без сил.
а через два століття там постане велике місто.
місто не знає сорому, люди не знали гріха.
ти зможеш спостерігати новим електричним оком,
як воно тебе поглинає, перетравлює і вихваляє.
це називатимуть таїнством, і навіть великим дивом.
казатимуть: він недаремно страждав і ходив по воді.
не заперечив би й дурень, коли б бачив на власні очі,
що суспільство з його інститутами стоїть на твоїх кістках.
якщо це тобі – нестерпне, можеш обрати втечу.
ти міг би втекти від світу, й побачити, що з того буде.
справді? це зовсім не так легко й безпечно, синку,
коли ти – цілком непричетний, і належиш самому собі.
так, ти – останній свідок смерти святої віри.
ангел помер на твоїх руках. твій власний гріх на тобі.
чи краще тобі довіку платити за гріх твого батька?
ще одна смерть на хресті зробить тебе смішним
sins of the father, black sabbath
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2021
що б ти робив, якби частка тебе самого
відділилася й полинула за вітром?
й вогонь минулих днів горів би лиш для того,
щоб твоя тінь вела тебе все далі й далі звідси?
в долині смертельної темряви сталися дивні новини,
й здається, майбутнє ще не минуло,
а сьогоднішній день – не настав.
біжи та стрибай. поринь в ураган, не думай про біль.
вижени з себе свій розум, як виганяють диявола.
коли ти розплющиш очі, побачиш цей світ, як є:
ти побачиш, чого варті їхні обіцянки:
скрізь – кривава брехня, зневіра й розбиті мрії.
там наша тиша кричить: "ти живеш у машині часу!"
можеш сам обирати, де твоє місце й час!
десь ти ніколи не був, когось ти ніколи не бачив –
це все – тимчасове. тебе розривають бажання,
та коли ти поділишся на мільйон маленьких частинок,
всі вони з вітром полинуть до твоєї маленької леді.
що ти тоді робитимеш? просто лови той вітер,
і хай тоді вогонь минулих днів
горить ясніше. тінь тебе провадить,
щоб вивести з темряви ночі цієї долини смерти.
а потім, коли ти розплющиш очі, побачиш цей світ, як є;
побачиш себе обплутаним духовними ланцюгами
в зеленій долині привидів, де брехня росте, як трава.
чую твій крик. ти навчився кричати мовчки:
ти живеш у машині часу, ти мандруєш тисячу років,
нікого не обходить, куди ж ти насправді йдеш.
доля тебе провадить, де ти ніколи не був,
і навіть не знаєш, чи був там колись насправді.
ми живемо у всесвіті, в великій машині часу.
не дивно, що нам вдається лишатися, ким ми є.
тепер випадає стати, ким не були ніколи,
й побачити щось, чого раніше ніколи не бачили
time machine, black sabbath
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2021
озирнися довкола. ти можеш розплющити очі?
принаймні, ти можеш слухати
голоси, що лунають в пітьмі.
ти бачиш дощ, токсичні сльози неба –
то значить, йому наснився ще один лютий кошмар.
вийди надвір: там на вулицях кров.
твоє місто горить, як колись процвітало.
так, тут був рай, а тепер тут – пекло.
біль вгризається в душу, мов божевільний пацюк.
хай щастить, попрощайся з цим світом, синку.
на тобі – нерозривні тенета його прокльону.
так, його. він забрав всю твою свободу,
він забрав в тебе все, що ти коли-небудь мав.
втім, не впадай у відчай. не бійся розплющити очі:
ти – сильний, ти виживеш. отже, тримайся щосили.
там, на горі брехні, він ховає обличчя під маскою.
він сидить там, і думає, кого б йому ще зловити,
бо його називають майстром, володарем божевілля.
невинні уми стоять перед ним, потупивши очі.
він присоромив їх тим, що вони – невинні.
під ногами у них – їхні ж таки обіцянки,
побиті й потрощені. і як то все розуміти?
я розумію так, що тут – якась плутанина,
тому я волію покинути це небезпечне місце.
що ти готовий віддати, щоб лишитися тут в самоті –
тут, де нічого немає, й нікого не може бути?
ти втратив свою свободу, ти втратив, здається, все,
тож збадьорися, будь сильним, і наважся розплющити очі.
там, за брехнею далеко, ти напевно знайдеш його:
того, хто весь час намагається підкорити собі твій розум.
а якщо ти розплющиш очі, побачиш його біля себе,
й зможеш його назвати майстром свого божевілля.
але, якщо ти боїшся, й не розплющиш своїх очей,
сам собі станеш ним: майстром твого божевілля
master of insanity, black sabbath
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911475
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2021