UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: CONSTANTINOPOLIS: ***Дощить*** - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Ганна Верес, 15.04.2023 - 18:00
Сильно, обнадійливо1 Дякую.    Костику, ти тільки не ображайся, я підправила тобі твій вірш.Відчувається, що ти російськомовний. Трошки і ритм тобі підправила. Якщо хочеш, то виправлений вірш вистав, а не захочеш, то видали моє редагування. ***Дощить*** Дощі. Дощить. Це вже, як стан душі. Дощить у серці, мерехтить і в очі. То небо плаче з ранку і до ночі, а сльози надихають на вірші. Так, це душа, заплакана, самотня, покинута напризволяще тут, Не баламут я, Боже, з тої сотні, яку на «нуль» багато раз призвуть... Призвуть мене, спорядять та відправлять, на чергову, не названу війну, там, де дощі із куль та гради гатять, і де тебе не раз я спом'яну. Дощі. Дощить. В багнюці по коліна. Окопна сирість та духмяний ліс, і небо синє в хмарках посивілих, і бій під Бахмуткою… із коліс... Дощить вже не краплинками водиці, дощить мій весь зрешечений тулуб. І кров'ю всі наповнені криниці, а у горі виблискує тризуб... Скрізь марево дощу й свинцеве небо, крізь блискавки й громи ми ідемо, нічого, окрім волі, нам не треба, над нами жовто-синє знамено! Дощить й дощить… Колись же перестане, проб'ється в душі сонячне тепло, Життя нове в краю нашім настане, І згине на усій планеті зло! З повагою я. . |
|
|
|||||||||||||||||||||||
