|
По хаті дід, усе не так, бурмоче,
Що за життя, ну, як гірка цибуля,
Торкнувся лисини, про щось шепоче,
Баба до нього,- Що ж ти мій дідуля,
Себе їси й мені спокою нема,
Он їж котлети, вже приготувала.
-Мовчи!
- Мовчу, я й так весь час неначе німа.
-За п’ятдесят років, мене дістала.
Враз баба хитро повела очима,
А календар не знаєш де подівся?
Думки, чом злий? Та є якась причина.
Стук- грюк, у дверях дід, надвір поплівся.
Чекай, можливо, щось за роки згадав?
Ну от нарешті, календар гортає,
Чи не сто грам, раптом сьогодні чекав,
Знайшла число, по вікнах заглядає.
Уздріла діда, стука – Іди сюди!
За мить сама, горілки наливає,
Собі плеснула свяченої води,
Ковбаску ріже, гляне, догоджає.
Дід звеселився, підкручує вуса,
Розчервонівся, - Пам’яті не маєш,
П’ятдесят перший рік, моя принцеса,
Як ми зустрілися, а ти ховаєш.
Оту ковбаску, жалкуєш чарчину,
А, я ж тебе люблю, як ніжну квітку,
Чому я в гніві, шукаєш причину,
Згадати хочу, як кохались влітку!
Стара мов дівка, очі опустила,
Легкий рум’янець… приліг на обличчя,
Не розгубилася, зразу схитрила,
Мо» буде пам'ять, згадать про сторіччя,
На цей раз вибач, мій любий дідуля!
13.02.2023р
ID:
973678
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.02.2023 11:46:41
© дата внесення змiн: 30.04.2024 06:11:58
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
