Нинішній день обростає попелом.
Сиві тумани - неначе полон.
Знову, як фенікси, вірою сходимо
там, де розпуки гіркої огром.
Поки дахи заслонилися мжичкою,
поки у жовтень пірнають сади,
кожна душа виростає капличкою
понад болючі, криваві сліди.
Нас не здолати ні смерчем, ні грозами!
Нам не страшні найстрашніші з покут,
бо за черговими горе-погрозами
Ангели дужі на відсіч ідуть.
Ангелів наших - ряди невпокорені!
В небі - безмежжя, і тут - на землі...
Ширшають крони, вгризаються корені
у розпальповане лоно ріллі.
Болю - над край, і гарячого попелу.
Сивих туманів холодне ярмо.
Ми - нездоланні! Ми - фенікси! Зопалу
навіть окрайця катам не дамо!
14.10.22 р.
