Припнутий човен біля річки,
Це хто зробити так посмів?
Так співчувала йому нічка,
Від слів таких мій човник млів.
Коли лягала нічка спати,
Самотнім човник теж не був,
В хвильок думки - заколихати,
Свою біду, щоб він забув.
Повільно човник засинає,
Такі чудові сняться сни.
І весь десь сум його зникає,
Ходи ж не чує він зими.
Коли ж прокинувся він вранці,
Побачив біле полотно.
Подумав враз - немає шансів,
Та це недовго все було.
І знову сонце, все розтало,
Вода лишилась лиш в човні.
А хвилі все його благали:
Поспи...не довго до весни...
Поспи...
чудово! колисково ! 
Доброго Вам ранку. 
