XXVI
Її не прагну – знаю близько хижа,
її не кличу – знаю буде скоро,
хоч груди затулю – зайде сувора,
а ляжу – жаль, що не хреста підніжжя.
Ах! Відійшов від тих сторін навіки,
де хрест для мовчазних могил сторожа,
і там впаду, де пустка зловорожа, –
роздерті груди, зморені повіки.
XXVII
Під вікнами йшов похорон до схову,
співали ксьондзи глухо і побожно,
і їхній спів всі вторили тривожно:
«З землі піднявся – в землю ляжеш знову!»
Співали ксьондзи, сяяли грімниці,
а довгий хід тягнувся так поволі;
вже з міста вийшов, вів по стежці в полі
труну в самотню цвинтарну каплицю.
XXVIII
О, матінко! Пробачиш ти для мене,
що молодим зійшов з твого коліна?
І хоч гашиш в житті кипів шалено, –
сльозами злитий кожний кус хлібини…
Оббігши землю, нерозумне чадо
з життям подертим йде до твого храму, –
в широкім світі не знайшов відраду,
коли з твоїх колін утік я, мамо!
Jerzy Żuławski
Cień: XXVI-XXVIII
XXVI
Ja jej nie pragnę — lecz wiem, że się zbliża;
ja jej nie wołam — lecz wiem, że nadchodzi;
choć pierś zasłaniam — ona w nią ugodzi,
legnę — i żal mi, że nie u stóp krzyża — —
Ach! już odszedłem od tych stron daleko,
gdzie krzyż dla grobów spokojnych strażnikiem,
i paść mi trzeba na pustkowiu dzikiem
z piersią rozdartą, otwartą powieką.
XXVII
Pogrzeb dziś ciągnął przed oknami memi;
księża śpiewali głucho i nabożnie,
a słowa pieśni lud powtarzał trwożnie:
»Z ziemi powstałeś i wrócisz do ziemi!«
Księża śpiewali, błyszczały gromnice,
a długi pochód ciągnął się tak wolno;
już wyszedł z miasta, wiodąc ścieżką polną
trumnę w samotną cmentarną kaplicę — —
XXVIII
O, matko moja! wszak ty mi przebaczysz,
żem się tak młodo zerwał od twych kolan? —
Choć w czarze życia mego kipiał haszysz,
każdy kęs chleba łzami był mi polan...
Obiegłszy ziemię, marnotrawne dziecię,
z łachmanem życia staję przed twą chatką:
szczęścia-m nie zaznał na szerokim świecie,
odkąd od kolan twych odbiegłem, matko!
