Людьми покинуте село,
Давно заросле бур"янами,
Але вітрам усім на зло,
Живуть надії часто снами.
Вражає хата край села,
Іще недавно жив господар.
На жаль, його уже нема,
Тепер лиш вітер тут володар.
Старий занедбаний садок,
Його тепер вже не чекає.
А скільки виникло думок:
Та всі в собі він десь ховає.
Одна краса посеред двору:
Крислата яблунька росла.
Вона красива в різну пору,
І теж надією жила.
Про неї, може, не забули,
Прийде хазяїн хоч колись.
Сумні думки враз огорнули,
Колись прийде і падолист.
Цвіла весною, як ніколи,
Цей рік був яблук урожай.
Та часті гості - були бджоли.
Та все ж на хвіртку спогляда.
Вже осінь... яблука упали,
Одне лишилось на вершечку,
Це для хазяїна тримала,
Було для нього, як заначка.
Старанно листям прикривала,
Від злих морозів і вітрів,
Боялась дуже, щоб не впало,
Хазяїн, щоб все зрозумів.
Минула осінь, листопад,
Прийшла у двір цей завірюха.
Укрив дарунок снігопад,
Одяг йому ще й капелюха...
Ніде нікого, тільки тиша,
Тихенько падав білий сніг...
На жаль, я яблуньку залишу,
Та в згадках буде жить сумних...
