У переході музика звучала
Журливі ноти, як осіння днина
Сидів безногий, душенька кричала
О, скільки бід на тебе є людино!
А скрипка грала - ніби плач дитини
То завивала, як вовк одинокий
Душа у відчаї, як сиротина
О скажи Боже, чом світ такий жорстокий?
По сходах, летить листя ніби в прірву
З ним вітер грає, то здійме й знов кида
Не може, протистояти лукавству
В життя зневіра, ніби в серці кинджал
Війна позаду…За що боровся я?
І тягне руку, дайте хоч копійку
А шурхіт листя- тихий шепіт здаля
Кому тепер, потрібен… ти братику?
Смичок здригався, тремтіли сльозини
Знов спомин, серце крає про вояків
Бліндаж бомбили майже щогодини
Жалів, навіщо єдиний уцілів ?
Всі перехожі кудись поспішали
Хтось посміхався, є й в чорній хустині
Скорботний звук, час від часу вривався
Ковід по світу, бешкетує нині..
О,скільки бід на тебе є людино!
28.10.2021р.
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Отримала книгу від Олі Калини"Чекаючи з війни". В ній є кілька й моїх творів. Читала вірші,смуток бере в полон. А тут ,ще й моя кума в дуже важкому стані в реанімації,душа розривається... Хочеться відволіктися,загубитися в віршах... На жаль це зробити дуже важко..
