Присвячую пам’яті мого дядька
Філонюка Анатолія Васильовича
рядового в/ч п.п. 16450, 1922 р.н.
який загинув 21.04.1944р в
с Струнки Станіславської обл. Станіславського р-н
( Івано-Франківська обл)
Війна йшла Друга світова.
Народ наш ніс чимало втрат.
Пройшла вже хвиля фронтова
Й затихли постріли гармат.
Сидить на возі чоловік.
Вже більше тижня у дорозі.
Їздовий до поїздок звик,
Втомились коні, йти не в змозі.
Синок загинув на війні.
Старий подавсь його забрати
Й на цвинтарі, де всі свої,
У себе вдома поховати.
Йому вдалося віднайти
Струнки - село, що їм сказали.
Потрібно тіло лиш знайти
В тому садку, де прикопали.
Загиблих мали хоронити:
Збирали в братську всіх могилу.
Між ними батько став ходити,
Щоби впізнати свого сина.
Місцеві люди розказали,
(земляк з Тернівки передав)
Що Толю навпіл розірвало,
А він останки сам збирав.
Зібрав, що зміг в свою шинель
І обережно загорнув.
Для тіла в ній знайшлась обитель,
В якій солдат навік заснув.
Не було забирати що,
Хоч тіло сина й відшукали,
Бо від побаченого – шок..
Так, в тій шинелі й поховали.
Назад він їде вже тепер..
Що ж вдома скаже він родині?
Синочок вбитий. Відтепер
Немає більше в нього сина.
Гарний вiрш, Ольго. Дiйсно, жахливi речi вiдбувалися i пiд час тiеi вiйни, i знову почали гинути вже пiд час нинiшньоi вiйни. Додаеться горя i страждань вiд того i воiнам, i родичам загиблих, та рiдна земля обов'язково вистоiть перед будь-якою страшню загрозою, що нависла над нею.
Так, а в який район на даний момент входить це село Струнки, де ваш дядько загинув? Бо Станiславський район у 1959 роцi було лiквiдовано, а його населенi пункти передали в основному у Тисменицький район. Тепер воно до Тисменицького району належить чи вже до якогось iншого? Ось, погляньте - внизу статтi: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD
Страшна трагедія... Без сліз
про це немо́жливо читати,
коли дітей батько чи мати
своїх мусять кидать на віз
вже бездиханних. Дихання смерти
нам всім у спину (комусь - в груди!)
Як взнати нам, що завтра буде?
Чи жити ще, чи вже померти?
Але не будемо грішити
на нашу долю і на Бога, -
життя наше ніби дорога,
яку нам до кінця треба пройти.
Додаеться горя i страждань вiд того i воiнам, i родичам загиблих, та рiдна земля обов'язково вистоiть перед будь-якою страшню загрозою, що нависла над нею.
Страшна трагедія... Без сліз
