|
В квартирі з телевізору линуть передноворічні привітання… За вікном, мерехтіння різнокольорових гірлянд. Ну, ось, вже за двадцять третю, подумки зазирає у вікно. Під Новий рік
всі чекають дива та чи я дочекаюсь? Не знаю де ти… Навіть не подзвонив, чи вже й забув? Можливо іншу знайшов, молоденьку волонтерку, чи санітарку, з якою перевозиш поранених. А може гріх беру на душу? Де ти нині і чому мовчиш? Хоч подзвони, бо ж під серденьком щемить.
Легенький мокрий сніг прилипав до скла й розставав, прозорі краплини котилися донизу. Та ні не буде мені дива, вже вмовляла себе, гірка сльоза попала на вуста. А літо ж було с присмаком солоду, квітуче і щасливе. І та обіцянка гріла їй майже півроку. Чекала радості, добра, хотіла сімейного тепла. В дощову осінь…з нею виливала сльози. В душі вкотре сперечання, немов грози. А чи чекати? Чи він просто тоді пожартував. Та його погляд здавався щирим і теплим, немов вогник в казці надій. Серед сірих, похмурих, низьких хмар шукала відповідь в імлі. Інколи вийшовши на балкон, дивилася, як вітер гонить при землі останній зірваний з дерева листочок , а то підійме й понесе його так швидко. І він вже зникне з поля зору. Та вона тримала вогник в душі, він, то згасав, то знову набирався сили від думок.Чи буде диво? Чи, принаймні, хоч почує дзвінок? Коли ж закінчиться ця війна? Від думок холод по тілу.
До Нового року залишається кілька хвилин.... До дзеркала підійшла, для кого зачіску робила? Як важко зустрічати Новий рік, в одинокості. Легка усмішка на обличчі й сама до себе,
- Шампанське. Як кажуть, все є, і хліб, і сіль… Тільки тебе нема…
По телевізору показують вітання президента, здивовано присіла на диван,
-Ти, ба ! Ось і диво! Він без краватки, без білої сорочки..
Вона уважно прислухалася до слів, раз – по – раз кліпала очима. Вже окрім нього, інші люди вітали. У горлі ком, зібралися хвилюючі почуття, чи й вдасться йому все зробити? Він зібрав всю Україну, з кожного куточку лунало вітання, намагається всіх примирити, об`єднати. На віях мерехтіли непрохані сльозини. Вона не помічала їх. Емоції переповнювали душу, якби ж все збулося, що сказав. І ти б повернувся додому назавжди. Й не хоронили б матері, жінки соколів своїх. Тоді б нарешті і ми побралися. Їдеш на Схід, зникаєш місяцями і вкотре, при розлуці шепочиш на вухо, що так треба, треба їхати, служба кличе віддати борг країні.
Два келихи, поставлені на столі, наповнила вином, на спинці стільця повісила його військовий плащ . Думки джмелині, ну от, ти не приїхав, буду пити я за двох, а тобі там, хай гикнеться!
По телевізору - лунає відлік секунд… Здригнулася від дверного дзвінка. Метеликом здійнялася, швидко до дверей. Гучно билося серце, а може він, жадана мрія. В таку пору, хто ж там? З тремтінням зазирнула в дверне вічко… Це він, скотилася сльоза, ну от і я дочекалася новорічного дива.
01.01.2020 р.
ID:
859940
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.01.2020 14:09:57
© дата внесення змiн: 11.08.2022 17:05:45
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Трогательно!!!!!