Сіє мжичка крізь сито мокроти,
Заховала схід сонця в туман.
Чинить розум безмовний супротив,
Щоб не мати сутужний обман.
Пробігають події думками,
Як літа проминали, мов сон.
Не можливо сказати словами,
Що в душі раптом стало хрестом.
Паралелі доріг й перехрестя,
Що химерно в єдине сплелись.
Що торкались любов’ю зап’ястя
Чи тікали у ночі, як рись.
Що смішили, хворіли і сльози
Чи то щастя, чи болі лились.
Не дає нам Господь, що не в змозі,
Понести ми у сяючу вись.
16.11.19
Переплелися воєдино природа, філософія і почуття.
Красивий вірш.Браво. Спасибі за насолоду.
Забираю в обране щоб був під рукою.
Щастя Вам, надхнення й любові.
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую щиро, Андрію Васильовичу! Мені дуже приємний Ваш теплий коментар про мій вірш!
Дякую щиро, Валю! 
