Дружко, моя мила,
Що ж ти наробила?
Сама закохалась,
Ще й мене влюбила.
Ми ж з тобою знали,
Що не можна цього…
Очі закривались
Трепетом… хмільного.
Жадібно ловили
Кожну мить дозвілля,
Скільки було сили
Упивались зіллям.
Заперечні втіхи –
Неймовірний солод!
Не призвати б… лиха –
Вгамувати голод.
Доленько святая,
Не віддай на плаху…
Претерпи цю зграю –
Політати птахам.
Щоб під Богом жити –
Крадькома кохатись?
Твої, мої діти –
Не захочуть знатись!
Дружко, моя мила,
Що ж ти наробила?
Сама закохалась,
Ще й мене влюбила.
І в народі так говорять, і в житті так є. Це стосується майже всього...коли не можна було лізти в калюжу в дитинстві - хотілося, нині можна хоч з головою туди пірнути, а не хочеться...бо незаборонено. Мед ніколи не любила особливо, а як лікарі заборонили, то тепер, хоч бджолою ставай....меду хочеться, і на хліб, і так, і жо чаю, і без чаю.... Ото таке воно- заборонене- солодкееееее. Отак з усім. Бо ми є люди, створіння, яких вічно спокушає диявол....
потрібно радіти від дарунку, а у Вас в мінорному тоні
а мені більше проситься - "любко" в даному контексті - дружко - файне слово, але з коханням на Ви...
