У стратосфері… чомусь на ум
спали події останніх місяців року,
що минув – сумні події, коли підряд
два Су-27 зазнали авіатрощі… Як
реквієм пілотам – ці рядки
поеми-балади… їм. Су-27…Сім тисяч… Ранок…
А під крилом – сира земля…
Кохана вийшла враз на ґанок,
як вчула гул турбін здаля…
І подумки у стратосферу
дівчи́на миттю подалась:
дум про пілота-офіцера
невідворотна сила. Власть…
І ось вони вже поряд, разом,
мов яструба – “Су” – два крила,
і не підвладна зустріч часу,
що доля в небі їм дала.
Він: “ти мені даруєш крила –
глянь, за бортом яка весна!”
“Ні, це не я тобі дарила,
це ти” – промовила вона…
І враз в любові обнялися…
Розквітли, мов жасмин в саду,
а думи їх цвіли у висі:
“До тебе я не раз прийду”…
Та зайве тут багатонослів’я:
якщо кохання – то не жарт!..
Не чув ні разу солов’ їв я
таких, що чути нам би варт!
Таке проникнення у ду́ші
буває, певно, не щораз…
Відтак все пригадати мушу,
не жаль мені тут жодних фраз…
Ось пестощі… немов звичайні,
та так націлені углиб,
що розбудити явні й тайні,
бажання дівчини могли б!
А злет той (хай і в стратосфері)
найдальших зір немов досяг…
Шукає нові й нові сфери –
як задоволення – поса́г…
Коли буває серце в висі,
усе здається – як нове:
не так, як “борщ”, що “в іншій мисці“ –
торкає глибу… за живе.
І навертає раптом сльози,
немов купаєшся в росі,
коли усі метаморфози
в давно небаченій красі…
Немов сніги і талі води –
в промінні сонця купки хмар…
пісень і танців хороводи –
веде їх чародій-мольфар.
…А там десь – геть за горизонтом
нові світи і вимір їх,
там – одинокий Робінзон ти
й ортодоксадьні амазонки,
що мають за людей своїх...
Незрозумілі нам закони,
й кохання там зовсім не те,
димить доль ілюзорних комин,
і однобоко сніг мете…
А тут життя і щастя з кварти –
наповнюй келих й радо пий!
Це зовсім не змагання в карти:
молися доленьці своїй!
Дається ж бо таке нечасто,
коли багато… й все – на двох
в скаку коне́й баских… гривастих –
захмарний править скоморох.
Та й ним, буває, грає доля...
Хай щастя вщерть – на всі літа;
врожай, все збіжжя у стодолі,
дітей, достатків… все… доволі!
По вінця – чара меду!.. Та –
Су-27… Сім сорок… Ранок…
Здригнулася сира земля…
Прошепотів з вікна фіранок:
“жона”, “вдовиця”, “немовля”...
Мов стогін линуло здаля.
Нехай покоїться те тіло,
що прагнуло в порив, увись…
його душа ж бо не зотліла –
іще повернеться колись…
А ми, земні, запам'ятаєм
і ваші лиця, і діла...
Й слова про вас міцніші сталі:
Хвала вам, воїни, хвала!
22.01.2019
Kӧln, BRD
але ці трагедії сталися одна за одною
якщо наші сухопутні війська якось дають собі раду
то військова авіація та військовий флот далекий від модерних стандартів
не витримує критики щодо кадрів озброєнь забепечення відповідно літаками та кораблями що не тільки морально але фізично застаріли
респект
обірвався політ...в серці біль, в душі - гніт
скільки тепер обірваних польотів (в прямому та переноносному значенні)...обриваються життя одних, і від того ламаються крила в інших
Сумну історію згадав... Хай вона ніколи не торкнеться ніколи нас всіх... 
Це так! У свій час, коли мені дісталась служба в авіації, за 3 роки у нашій частині розбилося 4 літаки... Така вже вона - авіація, Володимире! 
Сподобалось, тільки закінчення сумне. Та то життя і така доля... 
