В садах чарує осінь-чарівниця,
В садах чарує осінь золота,
І хочеться кохання нам напиться,
І повернутись в молоді літа.
Й запалює кохання поміж нами,
Те почуття, яке не погасить,
А сум і смуток і думки погані
У вирій з журавлями відлетить.
Нам стелить осінь килими під ноги,
І золото під ноги нам кладе,
Зникають з серця болі і тривоги,
І квітне в серці почуття святе.
І світять щастям очі волошкові,
І почуття запалюють вогнем,
І ніжність чується у кожнім твоім слові,
Нам Світлим Раєм став земний Едем.
І хоч покрились сріблом наші скроні,
І в юність нам немає вороття,
Тримаю я в руці твою долоню
І насолоджуюсь життям.
О осінь-осінь, що ти наробила..?
Весну у серці запалила ти,
Начарувала ти, наворожила,
І в юність проложила нам мости.
І весни із п"янкими солов"ями,
Для тих, хто почуття палкі зберіг,
Тобі, як чарівниці справжній,
Я почуття своі кладу до ніг.
