Я б хмари накрутила, всі на мотузок,
Й підвісила, де річка, де любий місток,
Нехай, там би дощ вилив, свої печалі,
Занадто ж… надоїв. Наче по спіралі.
Й по колу, ще йде з вітриськом погуляє,
Мов скрипка, чути мелодію, співає,
Дерева, всі промокли до серцевини,
За, що ? Гадаю в них немає провини.
.
Чи айсберг, із липнем у танці кружляє,
Вже сонце, палить, з нього кришталь знімає,
Далеко, десь неждані, страшні цунамі,
Земля, нині дріма, сповита в тумані.
Немає, втіхи, то смерчі, чи торнадо?
Душа…. болить, ти що твориш природо?
Це ж літо, нам би та й усім порадіти,
Щоб трави, усміхались й чудові квіти.
Я б хмари, всі намотала на клубочок,
Та й кинула… геть, далеко за горбочок,
Хай плачуть у Карпатських долинах між гір,
Та лИшать у снах і споминах й до цих пір,
ЯснИй, сонячний блиск сяйва на жоржинах.
Направляйте дощик на Сумщину,
співай пташко співай!