Не було б життя цікавим, якби не гризоти:
Якось Ulcus-трудівниця стала... без роботи.
Висипалась, потягалась та байдики била,
Та в розтрачених резервах набирала сили.
Підказали люди добрі ідею хорошу:
Щоб пішла в центр зайнятості й мала якісь гроші
У тім разі, як не знайдуть байдикам заміни -
Вакансії, щоби Ulcus знов була сумлінна.
Хіба ж дарма працювала на державній службі?
То тепер пора віддяки за ту давню дружбу.
Ось прийшла до центру Ulcus, на порозі стала,
Усміхнулась сонцесяйно й мило «заспівала»:
«Ранку доброго, панянко, і добра від Бозі,
Чи можу я порадіти якійсь допомозі?»
«Покажіть-но всі папери, які ви принесли...»
Кладе Ulcus пакуночок, вивертає чесно:
Паспорт, код, про працю книжка, диплом про освіту
«Дітей до шести немає? Не є інвалідом?
А де ж ваша довідочка з селищної ради,
Чи не член ви в особистім господарстві? Нада.
Бо без неї більш не буду з вами говорити»
Узяла назад бомажки, що було робити?
Вже у дверях повернулась і з «жалом» спитала:
«У коханого ще взяти, що без грошей спала?»
***
Байка, певне, без моралі, я до того гнула,
Що ще й досі паперова ера не минула.
ага, ви як у воду дивились, бо щоб взяти ту довідку в селищній раді, потрібна ще одна довідка, яку беруть в комунгоспі, а щоб взяти довідку з комунгоспі, потрібна будинкова книга, що зараз зберігається в іншому кінці області )))) дякую!)
Щоб те жало не вмирало! 