Усе своє життя шукаємо ми те щастя, що любов"ю називається.
І ось стається та мить, коли ти уже тримаєш її за руку, а згодом вона
потрапляє і в серце. І починаєш несамовито втішатися. Ось вона! Є!
І буде вона моєю власністю, яку приватизовано, а може у когось прихвачено,
завойовано, відвойовано. О! Вона моя і тільки моя. І буду я її тримати у
своєму серці міцно і надійно. Та з нею зовсім не просто. Вона мене замучила
і заставила страждати. І тепер я вже сам не рад, що відхватив таке щастя.
І як бути? Хочу я її відпустити, та не вдається. Сподобалося їй оте
місце перебування і годі її позбутися тепер. Ну, що ж воно за явище таке,
ота Любов?
І без неї важко, і з нею важко. І розради, поради на те немає
ніякої. Вона для нас заважка і незрозуміла. Тільки одне зрозуміло - нікуди
ти від того явища не втечеш і не сховаєшся, бо воно відбувається у тобі!
І ми змушені його переживати.
