Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Один день з її життя / проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Один день з її життя  / проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 23

Пошук


Перевірка розміру




Один день з її життя / проза /

Ніна Незламна :: Один день з її життя  / проза /
Один день з її життя Дрімає село….. В сутінках чути то там, то тут, переспівуються півні. І знову тихо….. А десь заґелкотали гуси і відразу заревіла корова.. Раптом затріпотіло листя на кущі, злетіла пташка догори та й на високій березі сіла. Напевно зяблик.. І полилася пісня над селом, ген на долину, до річки, попід ліс, в далечінь... А небо по обрію світліло, час від часу пробивались жовто - фіолетові промені, мерехтіли, переливалися, рожевим кольором і синім. Це новий день заглядав в вікно….. Старенька ледве відчинила двері надвір….. Вдивляючись до сходу сонця, перехрестилася, бурмотіла під ніс молитву, дякувала Богу, що дожила до ранку. Поправила чорну спідницю і синенький фартух, що майже діставали до землі, покрила сиву голову вилинялою хустиною, на якій не можна було розпізнати, що на ній було зображено…. Пусте відро, донизу трохи заржавіле, взяла на лавці і попленталася до криниці. Кілька кроків пройшла і зупинилася, зморщене обличчя усміхалося до сонця, яке нарешті перші промені розсипало до землі. Поправила хустинку, кожного ранку йде по воду до криниці. Рукою підтерла носа, то таку звичку має і далі йшла, довкола озирала все, тішилася літом. Під кущем, зашаруділо….. Раптово звідти пулею вискочив заєць, напевно дуже налякався, вуха догори і гайда через долину, що й п`ят не видно…. -Ото дурненький, - всміхнулася…. - Найшов ворога, нам на землі з тобою місця досить. Але ж вухань, подумала, і знову усмішка, якась радість від побаченого. На душі тепло, вже почула спів соловейка, який долинав з лісу…Здалеку виднілися рожеві і білі рожі.. Руки ледь трусилися, взяла мотузку з відром, кинула в криницю. Кожного разу, як набирає воду, все заглядає і бачить чисту, чисту, вона ж, як сльоза. Коли відро в воді, неначе душа завмирає, видно, як розходяться круги, а по краю криниці, зелені - зелені водорості, як мереживо. Вони приросли до стінок, все неначе хочуть кудись пливти та відірватися не можуть. -О, де ж ти, силонько? Допоможи Боже! - тихо проговорила. Нахилилася, обіперлася об дерев`яні дошки, що були набиті поверху криниці, ледве тягнула те відро та вже очі засяяли радістю. -Ну от, дякую, тобі Боже! -Бо я, ж без тебе нікуди, мені ж ти тільки й допоможеш! Перехрестилася старенька, зачерпнула воду рукою, освіжила обличчя, здалося заново народилася, як той сьогоднішній день. А потім припала устами до води…. Відчувала, як свіжість, прохолодна вода придавала їй сили….. Прицмокувала, насолодилася нею і вкотре хрестилася, знову дякувала Богу. Як поверталася, де й взявся кіт, плигав, через вищу росяну траву й квіточки. Наполегливо прямував за нею слідом, настирливо нявчав, то тихіше, то гучніше, підіймаючи хвіст догори. -Васильку, що сьогодні мишки не спіймав? Чого кричиш? Напевно голодний, то не біда, зараз будемо снідати з тобою…. Трохи човгає ногами… По стежці майже один спориш, йти м`якенько, він від дотику припадає до землі, ледь - ледь шарудить… Ось вже й на обійсті…. Навпроти входу пічка, колись сама її зліпила, тож влітку в хаті палити не будеш. Видно, що вона була недавно помащена і побілена зверху вапном та біля тріщин все ж виднілася сажа. Принесла у пелені тріски і кілька дров, що взяла під навісом біля хати, клала в пічку і задивлялася на небо, -Буде гарний день! Дай Боже, погрітися! Дожила до літечка, це ж так чудово! Красиво і тепло, і пташечки співають… Відкрила невеличкий сарай, який майже вріс в землю, а звідти півень і кілька курок, вибігали один поперед одного і швидко всі до старенької, вона сипала їм пшениці, -Тю - ю, тю, тю ,тю, тю, тю, тю….Ви ж мої хороші, яєчко знесете нам, будемо з Васильком снідати…. На пательні смажилися два яйця, вона сиділа на маленькому стільчику, а на руках кіт, водив вусами, зазирав в очі, чекав, коли ж нарешті буде сніданок. Ледве встала зі стільчика, застигли ноги, кота поставила на стільчик, -Ну ось, дочекався, нехай остигне, бо шкода, як опечешся… Стару ряднинку кинула на траву і подушечку маленьку. -Ось зараз поснідаємо і будемо відпочивати, ой почекай, а де ж я щелепу поділа вчора? Не годна без неї хліба кусень вкусити, треба знайти… Мокнула кусень хліба у жовток смаженого яйця і загребла ним же білок, кинула на траву -Ну от, Васильку, їж, піду шукати вчорашній день…. І де та щелепа? Можливо на місці…. Кіт зі стільчика зіскочив, потягнувся, задоволено зирнув на стареньку, почав їсти. До хати, відкрила двері….. Видніються вишиті рушники, на тих рушниках українська вишивка, хрестиком, гладдю, краса…. Підправила один з них на ходу, тішилася ними і знову всміхнулася, -Ох молодість моя, яка ж ти красива була….. Бачиш, ти пішла, а я залишися, всі пішли… Залишили одну зі старістю, сама з нею маю доживати…. Змахнула зі щоки непрохану сльозу, на столі заглянула в чашку… -Немає, от голова дурна, знову не пам`ятаю куди поклала… На столі стоїть невеличке на пів чорне старе дзеркальце, зазирнула в нього, -От не знаю, що ти бачиш, а я не себе вже бачу, не ту молодицю, що колись всміхалась, а тепер, нажаль там бачу, схожу на мене мавпу. Чомусь раптом здригнулася, погляд припав до фото, яке в рамочці висіло на стіні між рушниками. На ньому вона з татом, в нього на руках, він у воєнній формі. Тоді на початку війни їй було п`ять років та вона багато чого пам`ятає. Особливо зиму сорок п`ятого року, як мама отримала похоронку за тата. Стільки було крику, стільки плачу, що вона до цих пір, часом здається чує десь далеко, той плач. Страх і горе майже в кожній хатині в селі, страшна війна зробила відпечаток в житті. Не забувалися розстріли на очах, знущання, приниження німцями старих і малих, що залишилися в селі…. А далі між другим і третім рушником на фото вона, чоловік і донька. Витерла сльози, що текли по щоках, підтерла носа рукою, -От залишили мене одну, до себе не забирають…Чому доля несправедлива… Ой, роки, роки, куди спішите і нащо морщини прикрасили моє обличчя….. Добре, що сама, а то напевно, якби побачило якесь дитя, то злякалося, ховалося б за матусю. Ото вже постаріла, ніхто б не подумав, що то я на фото…. Довго, щось про себе бурчала, вкотре згадувала Бога… Розставила руки, мов когось хотіла обійняти та й вийшла із хати, ноги плуталися, не слухалися її. В пелені тарілка, в ній одне яйце, жовток виблискував на сонці, від побаченого, аж слина в роті зібралася. Теребила кусок хліба на крихти, смакувала свій сніданок, як завжди залюбки, про щось до кота бурчала, який поряд дрімав на ряднині. Яскраве сонце піднялося вище….. Добре пригрівало бабці в плечі, вона підставляла до сонця обличчя, від задоволення примружувала очі, -Ну, от Васильку подрімали трішки тепер можна й до лісу…. По небу де - інде білі, невеличкі хмари, наче не летіли, а висіли, завмерли… Легенький вітерець злегка колисав високі, густі трави…. А листя на деревах тріпотіло, від нього неначе звуки скрипки, то сильніше, то тихіше, десь ховалися поміж дерев. Лунав бадьорий пташиний переспів на весь ліс. Із кошиком в руках ледве прийшла до лісу. Кіт прямував за нею, часом вирячивши очі, прилягав до землі, ховався поміж трав і все насторожував вуха, озирався навкруги. Всміхаючись, Марія сіла на траву, весело наспівувала, - Ой, як добре у лісочку Гуляю я. Ой, гуляю я Зав`язала хустиночку Гуляю я. Ой, гуляю я… Прийди, прийди козаченьку Гуляю я. Ой гуляю я. Покохай мене, миленьку Гуляю я. Ой ,гуляю я.. - Оце пригадала! Хай йому грець! А що далі , то вже й не пам`ятаю… На галявині суниць, неначе для неї особисто посіяли. Ще де - не-де цвітуть, квіточки, на сонці, як оченята ясніють, а ягідки червоно -білі, приваблюють око, неначе моргають, візьми, посмакуй. Заходилася збирала їх то сидячи, то на колінах і все про щось бубоніла під ніс. А кіт, час від часу плигав до рук хотів гратися, а то потім десь зникав поміж травою. -Ото ,бісова душа! Ти, що тягнеш? - Здивовано гучно сказала жінка . Кіт притягнув, якусь величеньку пташку та ,що за пташка не можна було розпізнати. Він поклав її біля неї і дивився, неначе чекав, що буде далі. Від пташки так тхнуло, що стареньку мало не знудило. Вона відразу схватила її і закинула чим подалі від себе, - Ото втнув! Що голодний вже, йди геть подалі під поле, мо» там знайдеш мишку. Ледащо… Кіт задравши хвоста тільки спостерігав, а потім приліг біля неї, уважно дивився зеленими очима. Час від часу примружував їх і здавалося прислухався до пісень пташок. Йшла не поспішаючи, несла в одній руці на пів повний кошик з суницями, а в другій букет фіалок. Усміхалася до цих квітів, фіалочки фіолетові і двокольорові ( блакитний колір з жовтим),підняли їй настрій. Вона любувалася ними, тішилася, а пелюсточки ледь здригалися від вітру. Раділа мов дитя, в очах з`являлися іскринки. Мов качечка, перевалювалася зі сторони в сторону, поверталася додому… Кіт поважно йшов, а то часом біг попереду, задравши хвоста, озирався, чи йде старенька, чи знову, вкотре, присяде відпочити. Здалеку побачила Надію, сусідку, яка виглядала її, -О! Васильку, у нас вже й гості є. Кіт відразу почав тертися об ногу, занявчав, просив їсти. Бо знав, що, як є гості, то обов`язково перепаде йому щось смачненьке. - Добрий день! Тітко Маріє, я ось, молочка принесла… Та, ще хочу сказати, мій онук, завтра вам машину дров привезе. Дякувати Богу сьогодні нам привіз і про вас не забув, сказав, щоб попередила, щоб ви були вдома... Затрусилися руки в старенької, просльозилася, -Як добре, що є такі сусіди, хоч і далеченько живите та про мене не забуваєте. Ось, пригощайся суничками, вже є, можна йти збирати. -Та, як можна про вас забути, покійна мама просила, щоб не забували, ви ж стільки років дружили. Та і мені яйця весь час даєте, - заперечила Надія і продовжила, -Ось, ще в пакеті ліки, тут все з чеками разом, якраз в ваші чотириста гривень вклалася. -Це добре, дякую! Бо без ліків ніяк, ноги пухнуть і серце болить…. О, ледь не забула, в хаті, в кошику яйця візьми, дякувати Богу несуться, а ти ж онучкові дай, золота дитина, кожного року мені везе дрова та, ще й порізані. Нехай Бог йому дає здоров`ячка, - перехрестилася бабця і продовжила, - Чи може продаси, гроші йому даси, чи самі з`їсте. Ти там скажеш за дрова стільки треба? Ще й молочко два рази на тиждень приносиш, то все гроші коштує… - клопоталася старенька. - Ніякі гроші, що ви? То горіхи, то яйця, ми вам, ще винні – заперечила Надія, складала яйця в пелену. Надія, ще запитала про здоров`я і вже поспішила додому. Марія дивилася вслід, а на очах сльози, добре, що є такі люди на світі, що не полишать стару, одиноку, майже немічну людину. І вкотре перехрестилася, ледь чутно повторювала молитву «Отче наш». Вже вечоріло….. Час від часу зривався західний вітер і крутився, крутився, а потім раптово вщухав. На заході по обрію скупчилися темні й сірі хмари, зненацька почало блискати і вже лунав гуркіт грому, десь котився і зникав. Марія сиділа на ряднині, перед нею стояла тарілка з картоплею у мундирах. Це її вечеря …. Рука ледь - ледь трусилася, жінка, не поспішаючи, брала худенькими пальчиками картоплю, мокала її в олію, прицмокуючи їла і позирала на кота.. Той, поспішав їсти, неначе в нього хтось мав забрати… Гроза підійшла ближче, почав накрапати дощик, кіт заліз на плечі до старенької, терся мордочкою до щоки і нявчав, - Боїшся грози? Дурник, йдемо до хати, бачиш, курей закрила і нам пора на відпочинок. От би щелепи знайти, де я їх поділа? Без них зовсім зле, - витираючи уста бурмотіла старенька. В хаті тихо, лише чути, як вибиває годинник своє «Тік - так». Кіт поспіхом заліз на ліжко, витягнувся, голову схилив на лапи і спостерігав. Марія закривала двері на крючок, було чути, що почався дощ. Вона не звикла включати світло та і боялася, щоб часом не попала громовиця. На вікні підправила тюль, за шторою побачила чашку, в якій лежала щелепа, - Ото роззява, бачиш Васильку, тікає від мене пам`ять, це ж вчора сама сюди засунула, щоб ти не кинув, коли сидів на вікні. Вона стояла перед іконами святих, тихенько читала молитву і хрестилася. Дякувала Богу, за те, що прожила, ще один день, що дав їй пити і їсти, що не летять снаряди, як на Сході. Молилася…. Благала Бога, щоб захистив від куль чоловіків, що оберігають її сон. Ставала на коліна, вклонялася, вкотре дякувала за те, що не забувають за неї сусіди. Просила в Бога всім миру і здоров`я, і запашного хліба на столі. Листопад 2017р

ID: 764798
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.12.2017 17:00:34
© дата внесення змiн: 09.12.2017 07:39:13
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 18 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Тетяна Горобець (MERSEDES), Ганна Верес, Світлая (Світлана Пирогова), ЮНата, Valentyna_S
Прочитаний усіма відвідувачами (316)
В тому числі авторами сайту (37) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Ніла Волкова, 05.02.2019 - 18:59
Ніночко! Читала з вологими очима. Зворушливо-гарно і душевно пишете... 12 Люблю Вашу прозу!
Дякую за вашу добру душу, яка зігріває теплом кожне Ваше слово! flo36
З повагою до Вас!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ніла Волкова, 01.01.1970 - 03:00
Ой, Нілочко,дуже вдячна Вам за підтримку ,за теплі слова. Рада,що сподобалася проза. З повагою до Вас,бажаю успіху і натхнення!!! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Valentyna_S, 10.10.2018 - 22:40
12 12 -Ох молодість моя, яка ж ти красива була….. Бачиш, ти пішла, а я залишися, всі пішли… Залишили одну зі старістю, сама з нею маю доживати….--це боляче, але реальність
 
Ніна Незламна відповів на коментар Valentyna_S, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Валічко,Ви мене повернули до тих подій, аж серце в щем від цієї прози. Коли пишу, здається там сама проживаю те життя. А таких одиноких є насправді багато===
В селі поодинокі хатини...
біда, що часом немає дитини..
Щоб поглядом зігріла старенку
Й пригорнула, дорогу людину,рідненьку...
give_rose 21 22 22
 
Liliy, 28.02.2018 - 12:09
Така сумна життєва історія.Дуже тонко ви передали цей щемний біль самотності,старості,покинутості і відчаю.І все ж якась ниточка справжньої людської віри і доброти снується крізь усю повість apple flo17 32
 
Ніна Незламна відповів на коментар Liliy, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Рада,що завітали.Успіхів Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Luka, 06.02.2018 - 10:20
яка дивовижна атмосфера спокою і мудрості, хоча і не без гіркоти... Дуже сподобалось - дякую! flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Luka, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Миколай Волиняк, 20.12.2017 - 09:51
flo08 23 frown friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар Миколай Волиняк, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! 21 22 22 give_rose
 
Ірин Ка, 11.12.2017 - 12:20
Так образно,я не прочитала, я ніби все побачила і прожила той день поряд з героїнею Вашого оповідання! 12 12 12 16 smile
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Рада,що читаєте. 21 22 22 give_rose
 
ЮНата, 10.12.2017 - 10:18
12 Таке все рідне і зрозуміле... Дуже гарно Ви пишете Ніночко! Читаючи Вашу оповідь, неначе дивишся фільм! Натхнення Вам і надалі! give_rose writer
 
Ніна Незламна відповів на коментар ЮНата, 01.01.1970 - 03:00
Вітаю Вас на моїй сторінці. Щиро дякую!Заходьте, читайте. Є прози про кохання,є воєнної тематики,є життєві... Завжди Вам рада. Всього найкращого!!! 21 22 22 give_rose
 
Наташа Марос, 10.12.2017 - 09:52
girl_sigh Щемні рядочки про одиноку старість... 17
22 22 А проза у Вас чудово пишеться, як і завжди, БРАВО!!! flo12 flo12 flo12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Наташа Марос, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,сонечко! 21 22 22 give_rose
 
ТАИСИЯ, 09.12.2017 - 12:15
Ниночка! Прекрасно! До глубины души!
Удивила! Удачи! flo36 hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо Таичка! Но чем удивила?Наверное что такая тема?Что иногда придёт о том пишу...Тогда я получаю кайф biggrin и иногда грущу..А временами душа ищет что-то вновь и вновь...и уже напишу про любовь...Но о страсти,лучше не писать...Говорят стыдно надо умолчать smile
Всегда жду от Вас отзывов,всегда Вам рада.
Успехов и хорошего настроения!!! 21 22 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
ТАИСИЯ відповів на коментар ТАИСИЯ, 09.12.2017 - 17:20
Всё правильно! Это я спешила сегодня...
А хотела сказать, чтобы - не сомневалась...
Такие искренние и,казалось бы, простые и обыденный истории- наполнены каким-то тёплым колоритом и описанием внутренней человеческой красоты...
Всё это - привлекает и вызывает сострадание...Вот примерно так! 16 16
flo26 (А лишняя страстная тема - ни к чему! Всё верно!Скромность украшает...)
 
Ніна Незламна відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
Большое спасибо! 21 22 22 give_rose
 
Lana P., 09.12.2017 - 06:13
Так проникливо і цікаво 16 поласувала Вашою прозою, п. Ніночко give_rose дякую!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Добрий ранок! Щиро дякую! Завжди Вам рада. Гарного настрою Вам і успіхів!!! 21 22 22 give_rose
 
Ніночко, проза - це Ваш "коник". 12 Завжди оповідання життєві, зворушливі і мудрі. 21 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Світлая (Світлана Пирогова), 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,Світланочко!Рада,що читаєте. Успіхів Вам! 21 22 22 give_rose
 
Така хвилююча розповідь Ніночко!!! 12 16 16 21 22 22 icon_flower
 
Ніна Незламна відповів на коментар Тетяна Горобець (MERSEDES), 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Тішуся,що читаєте.Завжди Вам рада. 21 22 22 give_rose
 
Ганна Верес, 08.12.2017 - 22:16
Може, й повторюсь, але це правда: проза у вас неперевершена. Образи живі, типові. Кожна деталь на своєму місці. Але головне, прекрасні людські стосунки тут зображені. 12 12 12 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ганна Верес, 01.01.1970 - 03:00
Дужедякую! Я дуже рада,що читаєте,що сподобалась проза. Успіхів Вам!!! 21 22 22 give_rose
 
Любов Іванова, 08.12.2017 - 21:56
Така життєва... така хвилююча розповідь.. Оце читала, а всі події стояли перед очима.. Ви неперевершена майстриня прози... 12 12 12 16 16 flo21 flo21 flo21 flo31
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!Ой,не перехваліть!. Дуже рада,що сподобалась проза. Всього найкращого Вам!
21 22 22 give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
Нові твори