Вже жовтень у природі хазяйнує,
усе він завжди робить залюбки.
Господар гарний... за усім пильнує,
хоч, правда, ходять про нього й плітки.
Вербиченьки говорять золотисті,
що вчора в горобини гостював.
Сьогодні вона в новому намисті,
то ж, певно, Жовтень їй подарував.
А позавчора був він у калини,
всі бачили, як довго там стояв.
Погляньте, як розчервонілись щічки...
напевно, її ніжно цілував.
З берізкою шептався аж до ночі,
усі листочки їй позолотив.
І задивлявся в сині-сині очі
він нашій річці... як бережком ходив.
А ще дивився довго на ромашку...
в ній крапля літа сяяла ясна.
Жоржинами частенько милувався,
що квітнуть біля нашого вікна.
Ой ви, вербиченьки гнучкі, сестрички!
Та ж Жовтень щедро й вас обдарував!
Як мимо йшов, і плаття дав, і стрічки,
лиш усміхнувсь... пішов, бо поспішав.
І засоромились своїх пліток вербички,
схилили нижче личенька до річки.
Навкруг така краса... Лиш задивлятись
і тішитись, радіти, милуватись.
Осінь славна господиня, їй під стать уся родина! 
