Не сполохайте літо, прилягло відпочити,
У покоси згорнулось, сонце в грона вплело.
В тінь сховало осоння… і таки зачепити
Павутиння у ранки росянисті змогло.
Не сполохайте душу вгамувалась в світанні,
У думках перетліла, у безсонні звелась.
Може тому й каралась, бо спливали останні
Дні, що зустріч гортали, а вона не вдалась.
Не сполохайте серце, таки справді розбите
На крижинки, на клапті, у зневірі зайшлось.
Миле літо, не кайся, ми з тобою вже квити.
Просто в долі жіночій щастя ще не збулось...
Ой, як гарно! Чоловік так ніколи не скаже.
Відносно рим. Це всього-навсього кліше для думки. На дієслові завжди акцентується найголовніше. Тому без нього аж ніяк не обійтись, хоча, звичайно, все добре в міру. Принаймні до якихось стандартів з часів Пушкіна ще ніхто не додумався.
Пані Тетяно, вірш дуже сподобався. Одна маленька порада-уникайте дієслівних рим, бо яомусь так вимагає закон віршування, хоча ваш вірш це не зіпсувало ані трохи. Дякую!
