Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валентина Ланевич: Любов ближніх. - ВІРШ


Валентина Ланевич: Любов ближніх. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 21

Пошук


Перевірка розміру




Любов ближніх.

Затишний дворик на вулиці М. Закревського зустрів її давніми спогадами. Лідія присіла на лавочці і їй ніби вчувся дитячий сміх, що лунав із привідчиненого вікна третього поверху двохкімнатки, де вони дружною сім’ю проводили довгі зимові вечори, такі, як от цей, - теперішній та нині він інший. Сумна, крива усмішка пробігла зморшкуватим обличчям, а погляд знову прикипів до вікна квартири, в якому загорівся ясний вогник. Світло, ніби за помахом чарівної палички, вмикалось почергово і нараз у багатьох вікнах довгої п’ятиповерхівки, що стояла напівкругом, а з неба, всіяного мехтливими зорями, повільно, тихо спадав на неї білий, лапатий сніг і вона заціпеніло дивилась на цю красу, а до горла вже підступав комок болі, витискаючи глибинні, беззвучні сльози. Рвучко підвівшись, Ліда витерла терпкі сльози і швидко пішла геть, а їй у спину доносились, закарбовані в пам’яті, слова двадцятиоднорічного внука, сина доньки і цьвохали, цьвохали, ніби батогом, - по плечах, пригинаючи ті нестерпним тягарем до землі: - Чого ти сюди все ходиш? Ти ж сама підписала дарчу на мене і квартира стала моєю, вона моя, чуєш? Забудь сюди дорогу, не ходи, не підпирай собою стін, бо ти тут зайва. Деренчливий трамвай, погойдуючись на рейках, повільно сунув Троєщиною, полишаючи позад Лідії колись щасливе її життя. Вона збайдужіло спостерігала за знайомими краєвидами, а думка, свердлячи мозок, напосідала тугою, пекла холодною невідворотнісню: - Зайва і не тільки для внука. Донька, кровинка, яку з такою теплою любов’ю виношувала під серцем, нещодавно попросила маму полишити дачу, що також, за дарчою, стала належати тій, бо Лідія, нібито, забагато вирощеної городини виносила синові до Києва. Із задуми вивів голос кондуктора, що сповіщав про прибуття трамваю на станцію метра "Чернігівська". Жінка встала і повільно пішла до виходу відкритих трамвайних дверей, а в голові вкотре прокручувалась думка: Не чекала і від кого, від доньки та внука, що після смерті чоловіка, ті так жорстко обійдуться з нею, що вона фактично стане безспитульною та, дякувати Богу, син виявився милосердним до рідної матері і, незважаючи на невістчине незадоволення, прийняв її жити до своєї квартири. Правда, невістка свекруху просто терпить і при синові не каже на ту нічого та, залишаючись наодинці з нею, усім своїм виглядом дає зрозуміти, що вона і тут зайва. І Лідія йде з перед її очей , і майже цілими днями блукає Києвом. От і зараз, разом із сутінками, вона повертається на Оболонь, до свого прихистку, де любов ближніх до неї, матері, залишається такою неоднозначною. 09.12.15

ID: 627345
Рубрика: Вірші, Нарис
дата надходження: 09.12.2015 14:12:26
© дата внесення змiн: 14.09.2016 01:41:50
автор: Валентина Ланевич

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: A.Kar-Te, tatapoli, OlgaSydoruk, Ганна Верес (Демиденко), Тарас Яресько, Кайгородова 2
Прочитаний усіма відвідувачами (487)
В тому числі авторами сайту (34) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Кайгородова 2, 18.02.2016 - 13:33
Правдиво до сліз. 17 cry І талановито! Дякую Вам! give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Кайгородова 2, 01.01.1970 - 03:00
Моя щира дяку і Вам! 16 22 give_rose
 
Фея Світла, 14.12.2015 - 17:22
17 cry Гірка правда... 23
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Фея Світла, 01.01.1970 - 03:00
...і так щемно на душі від такої правди... 17 Дякую, Феє! 16 give_rose
 
Тарас Яресько, 12.12.2015 - 15:16
Сильна проза, пані Валентино! 12 12 12
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Тарас Яресько, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Тарасе! 22 22 give_rose
 
Віктор Варварич, 11.12.2015 - 12:56
12 12 12 Ох це життя! 16 give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Віктор Варварич, 01.01.1970 - 03:00
Зовсім непедбачуваним буває. 17 Дякую, Вікторе! 16 give_rose
 
tatapoli, 10.12.2015 - 13:26
12 Життєва цілком правдивість! give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар tatapoli, 01.01.1970 - 03:00
...і від цієї правдивості так незатишно... 17 Дякую, Танечко! 16 give_rose
 
A.Kar-Te, 10.12.2015 - 11:23
cry 17 ох і болюче.... give_rose 12
 
Валентина Ланевич відповів на коментар A.Kar-Te, 01.01.1970 - 03:00
...надзвичайно болюче... cry Дякую, Олечко! 16 give_rose
 
Lana P., 10.12.2015 - 01:31
жорстокий світ для матері настав
із-за яких підстав?..
-болюча тема висвітлена, Валю, яка на превеликий жаль, блукає поміж близьких людей 42 16 43
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
... і коли відносини між ними руйнуються через квадратні метри стає якось не по собі... 17 Дякую, Лано! 16 give_rose
 
Крилата, 10.12.2015 - 00:08
17 17 17 Яке болюче.
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Крилата, 01.01.1970 - 03:00
...дуже боляче... 17 Дякую, Люба! 16 give_rose
 
Любов Ігнатова, 09.12.2015 - 22:34
Що ж тоді говорити про країну, коли рідна кров стала зайвою...
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Любов Ігнатова, 01.01.1970 - 03:00
...в цьому і полягає весь абсурд... 17 Дякую, Люба! 16 give_rose
 
Валю, ви неперевершений прозаїк. Не вступаєте і класикам. І тема №1: батьки і діти. Вона хвилювала людство в усі часи, а зараз і поготів.
Мимоволі згадується біблійне: шануй батька й матір свого і т.д.
Одним словом, МОЛОДЕЦЬ! 12 12 12 16 give_rose Обираю.
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Ганна Верес (Демиденко), 01.01.1970 - 03:00
...шанумо, бо ж вони дали нам життя, виростили нас і вже за одне це ми маємо бути їм вдячні... 16 Дякую вам, Ганно, за такий теплий коментар в мій адрес! 16 Я буду невдячна, якщо не скажу, що мені приємна ваша прихильність! give_rose
 
Радченко, 09.12.2015 - 20:36
Ось і згадуються слова: діти подадуть в старості води. А виходить - ніхто і не знає чия старість буде тихою, затишною:у тих, які виростили дітей чи бездітних, яким не потрібно чекати на воду, яку подадуть діти-онуки.Сумно і боляче. Гарно написано, Валя. 17
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Радченко, 01.01.1970 - 03:00
Слушна підводка, Олю, я також схиляюсь до аналогічної думки і від того так гірко стає... 17 Дякую, люба! 16 give_rose
 
Анатолій В., 09.12.2015 - 19:44
17 ...Гірко...на жаль... give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Анатолій В., 01.01.1970 - 03:00
...дуже гірко... 17 Дякую, Нікомуневідомий! 22 give_rose
 
ТАИСИЯ, 09.12.2015 - 18:00
Ах! Какая трогательная история! 12 И это типично!
Когда же проснётся совесть этих близких и родных людей!? Не будет ли уже поздно???
17 meeting flo32 flo32 flo12
 
Валентина Ланевич відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
...дуже хотілось би, щоб вони схаменулись, поки ще не пізно і попросили вибачення... 16 Дякую, Таєчко! 16 give_rose
 
Ніколь Авілчаду, 09.12.2015 - 16:54
Нестерпно боляче, зло повернеться не очікувано..., flo31 тож і донька, і онук - розрахуються! punish
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Ніколь Авілчаду, 01.01.1970 - 03:00
...чомусь люди, вчиняючи кощунські вчинки, не задумуються над цим... 17 Дякую, Ніколь! 16 give_rose
 
Олег М., 09.12.2015 - 16:47
Нічого, на світі крім людського осуду, є ще Суд Божий... І обовязково, і дочці внукові , він ще за їхнього життя воздасть за скоєне, щоб потім лише вони зрозуміли , за віщо... 12 12 12 give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Олег М., 01.01.1970 - 03:00
...так, властивість бумеранга - і добро і зло - все вертається сторицею... 17 Дякую, Олеже! 16 give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
Нові твори