Пливе по річці промінець,
Його хапає окунець:
„Ось-ось тебе зловлю
І в річці утоплю.
Коли вже осінь промайне,
Ти зігріватимеш мене”.
І посміхнувся промінець:
„ Ну ти й дурний же, окунець...
Щоб вже змагатися зі мною,
То краще думай головою.
Якби вже сонця не було,
Та де взялося б це тепло?
Воно ж то вас усіх ласкає
І Божу землю зігріває.
Коли уже лягає спати,
То мусить нас усіх забрати.
Удень пограємось з тобою:
Ізверху – я, ти – під водою.
Тож цілий день, а не хвилинку,
Усім я гріти буду спинку”.
І з того часу у ріці –
У дружбі рибки й промінці.