Хтось побут і нудьгу в собі ховає
Її все носить, і як немовлятко сповиває.
Подекуди її п'янять і убивають
Й в недовгім часі все новішу мають.
Частіше вісточки з минулого ми маєм,
Але продовжуєм своє, хоча і знаєм,
Все тратим, і шукаєм, і блукаєм,
Отож, минуле вчить майбутнє — забуваєм.
Або ж, напевно і не хочем сього знати,
Воліємо самі ми, не бажаючи, - страждати.
Згадайте і зберіться, розпочавши міркувати,
Коли захочете себе, ви, поміняти.
Знайдіть у вісточках минулого відвіти
На запити, чи будь-які питання.
Най проростуть думки як ті весняні квіти
І розростеться мудрість з отриманого знання.
20.10.2015
