Я чекав на Вас вчора, моя помаранчева госте!
Забарилися десь Ви! Що? Літо сховало ключі?
Ви нам жовтої фарби побільше з собою приносьте
І ховайте подалі холодні колючі дощі.
Відпускайте у вирій птахів стоголосе козацтво,
Із ланів урожай перелийте достатком на стіл...
Перейдімо на "ти"?..Перепрошую за панібратство,
Хочу я всю роботу з тобою ділити навпіл!
Може, ми розфарбуємо разом все листя у жовте?
Ти художник ще той, я про тебе від літечка чув...
А калині намисто мені малювати дозвольте!
...Ми ж на "ти"!.. Пробачай, мила осене, я вже й забув.
Ти мене познайом із дрібними дощами грибними,
Що приносять у душу холодний прихований біль...
Заспіваємо пісню разом з журавлями сумними,
Хай в мені закипить їх щемливо-засмучений хміль...
Знаєш, подруго осене, як я чекаю на тебе!
Ще з дитинства мені ти писала охристі листи,
А сьогодні, я бачу, з`явилась нагальна потреба
Познайомитись ближче — і бути з тобою на "ти".
Просто казка-чаруюча, лірична, кольорова,щемна..Ти Толю художник ще той, а у парі з Осінню у вас неймовіриний тандем...дуже гарно і замало слів щоб передати яку красу ти створив...Найкращий вірш про Осінь який я коли небуть читала.Дякую за казку...дивовижне побачення з Осінню у тебе получилося...шикарно Толюнь
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це ти дивовижна, Наталочко! Завжди пишеш мені стільки гарних, теплих слів Я такий вдячний тобі, друже, справді...
Щастя тобі, і гарного настрою!
Так, осінь чудова, доки не починають іти дощі з холодними вітрами... 
Спасибі! 
Радий Вам! 
Я такий вдячний тобі, друже, справді... 
