Чому в українській хаті завжди разом з образами Ісуса Христа, Святого Миколая висить портрет Тараса Григоровича Шевченка?
Вишитий, мальований, вирізьблений – на видному місці у рушнику?
Мабуть тому, що Кобзаря дуже поважає і шанує український народ.
Тарас Григорович Шевченко для мене – взірець досконалості, оберіг кожної оселі, якщо хочете – український Ісус Христос.
Пророк народної долі, апостол українського слова, кобзар державної духовності – Тарас Шевченко збудив приспану націю, запалив на тлі історії нові імена борців за славу і волю Батьківщини, кинув палкі гасла боротьби за незалежну Україну.
Він стає не безмовним ідолом, не маріонетним вождем, а сутністю кожного громадянина держави, хрестом нації, терезами душі і совісті.
Надівши вишиванку, співаючи Гімн держави - ти ще не українець, але цитуючи на пам'ять « Кобзаря» - ти вже патріот народу України.
Шевченкова поезія – як свята вода, що очищує душу від лукавого,
бруду лицемірства і брехні. Через призму Шевченкового слова проходить кожен, хто називає себе українцем.
Син кріпака стає Сином народу, Героєм України, наріжним каменем національності, месією волі, Поетом світового значення.
24 серпня 1991 року Незалежність Українська держава отримала також завдяки Тарасу Григоровичу Шевченку, який зберіг націю, зібрав синів і дочок України поміж народами. Майдан 2014 року скликав народ виконати Шевченків «Заповіт».
Народ, який колись був центром європейської культури і релігії, житницею світової економіки, знову йде шляхом, який заповідав Тарас Шевченко:
«І мене в сім'ї великій,
Сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.»
